Історія філософії        27 Вересня 2017        57         Прокоментуй!

Сходження Людини

Пристанищ не искать, не приживаться,
Ступенька за ступенькой, без печали,
Шагать вперед, идти от дали к дали,
Всё шире быть, всё выше подниматься!
Засасывает круг привычек милых,
Уют покоя полон искушения,
Но только те, кто с места сняться в силах,
Спасет свой дух от разложения.

Сходження Людини

Все життя людини – це сходження. Хтось падає і не бажає вставати, хтось піднімається і йде до вершин. Світова культура наповнена трьома найбільш розповсюдженими образами, чи навіть архетипами (прообразами): гори, шляху, зорі. Для того, щоб почати своє сходження, потрібно зробити крок. Пригадаємо вислів китайського мудреця Лао Цзи: «Шлях в тисячу лі починається з першого кроку». Йдучи по дорозі, кожен послідовно наближається до досконалості, хоч вона і далека від нас. На нашу думку, далечінь є умовою нашого сходження. Ціль за горизонтом, а не під нашими ногами. Саме вершина гори та зірка є втіленням далечини.

Сходження неможливе без далі, шлях виникає тільки від наших кроків. Далекість і близькість перебувають в єдності, тільки близьке наближається до далекого, а далеке є тому, що існує близьке. Зірка завжди була завершенням подорожей мандрівників, які так і ніколи не досягали зірки, але зоря освітлювала їм дорогу. Виникає думка, про ілюзорність вершини, наче ми ніколи не зможемо її досягти. На перший погляд це так, сходження не може завершитися, зірка не досяжна. Сходження – це не результат, сходження це завжди процес наближення, якісна незавершеність, простування до «світла в кінці тунелю». Таке світло виражається в латинському вислові «Per aspera ad astra» (Через терни до зірок). Для того, щоб нам вдосконалитись, ми проходимо крізь різноманітні ситуації, тому маємо розуміти, що в вдосконаленні меж бути не може. Сходження єдине з вдосконаленням, але без світла, яке освітлює наше життя, воно не існує.

Один з архетипів, який виражає сходження – гора. Рівнинна місцевість, в свою чергу є тільки підготовкою до підняття на гору. Цей образ описаний в легендах, міфах, казках, поезії та романах та ін. Похід до гірської вершини, нагадує орієнтування путівника по зірці, який проходить через перепони. Перш ніж ми піднімемося на вершину, нас чекають різноманітні перешкоди, головне долати їх, вставати і продовжувати свою подорож. Французький мислитель Альбер Камю, описав ситуацію підняття каменя на гору міфічним героєм Сізіфом, який кожного разу скочується вниз. Завдання героя вставати, брати свою ношу, яка його придавлює і сходити знову. Сутність цієї притчі можемо порівняти з словами Лесі Українки:

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

Тобто не варто затримуватися, якщо ви впали, або на вашому шляху стала перешкода, потрібно її оминати і радісно (співаючи веселу пісню ) продовжувати рух.

Архетип шляху відомий як в західній, так і в східній культурі. Зокрема, в даосизмі – Дао, в дзен-буддизмі – До, в Буддизмі – Дхарма. Шлях охоплює собою все людське життя. В епосах, герой вирушав в дорогу, подорож внутрішньо його перетворювала на іншу особистість. Хоч змінювався подорожній не від остаточних пунктів призначення, а від самого шляху. Сходження виражається в шляхові. Кожний крок, який ми робимо, кожний наш вчинок є елементом нашого існування. Часто поєднується слово життя з словом шлях, таким чином словосполучення утворює новий образ «життєвий шлях». Тепер кожний читач розуміє, що неперервний шлях є безмежним вдосконаленням  людської сутності. Таке самовдосконалення, яке невіддільно пов’язане з самопізнанням і є нашим сходженням.

В багатьох езотеричних традиціях, люди вірили в реінкарнацію (переселення душі), ми вважаємо ці перевтілення зручною метафорою, для опису сходження. Зазначимо, що простування неможливе, без падінь, головне кожного разу підніматися, як важко вам би не було. Падіння і вставання, діалектично пов’язані, тобто не можуть бути один без одного, але коли падіння розриває зв’язок з підніманням, тоді воно стає тим, що називають деградацією або занепадом. Тільки падаючи, ми вчимося вставати, тут напрошується аналогія з перевтіленням. Коли душа змінює тіло, вона стає або твариною, або демоном, або людиною, або ангелом (богом). Таким чином, виражається сходження.

Людина може впасти, перетворившись на пекельну істоту – найнижчий рівень, середнім рівнем є перевтілення в звіра – інстинктивне існування, може знову опинитися в людському стані, або піднятися на найвищий рівень, який ми назвемо ангельський, такий який виражається в мінімумах зупинок при падіннях, девізом цього рівня є, постійно підніматися, щоб продовжувати сходження. Інкарнація (втілення душі) в буддизмі вкорінене в сансару (коло вічного повернення). На думку індійських мислителів, нам необхідно звільнитися від цього кругообігу. Я переконаний, що таке звільнення, може трапитися, якщо ми не будемо зупинятися на одному з  станів нашого існування. Тоді помітимо, що тільки йдучи далі зможемо стати вільними.

Сходження має тривати, і не перериватися, долаючи перешкоди, тим самим, перетворюємось, в метаморфозах відбувається вдосконалення, ми долаємо межі, наша завершеність перетворюється в безперервну незавершеність. Рух, який вбирає в себе всі перешкоди долає їх і змінює нас, схожий з діалектикою німецького філософа Г. Гегеля. Він називає долання меж словом скасуванням (касуванням), при якому проходячи через рубежі, відбувається оновлення і збереження, яке виражається в якісному іншому рівні. Отже розвиток людської сутності є постійним творенням нової людини, нової особистості. Він не є лише одною з абстракцій, а справжнім вдосконаленням. Цей процес, ні в якому разі не повинен зупинитися, якщо, тільки ви прагнете дійсно стати кращим, ніж ви є. Самовдосконалення, Самопізнання, Самозвільнення, всі вони – половинки невіддільного цілого, яке ми називаємо Сходження.

Тарас Клок

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook