Походження
Вівтарі, ймовірно, виникли в той момент, коли певні місця природи, такі як дерева, джерела чи скелі, стали вважатися священними. Люди вірили, що ці місця населені духами чи богами, і для того, щоб задобрити їх або отримати допомогу, приносили дари. У примітивних релігіях такі вівтарі були надзвичайно простими — це могли бути окремий камінь, купа каміння чи насип землі. З розвитком релігійних обрядів і традицій вівтарі ставали більш складними і символічно насиченими.
Роль вівтаря в різних релігіях
У стародавніх релігіях
У багатьох давніх культурах вони відігравали центральну роль у ритуалах жертвоприношень. Наприклад, вівтарі Стародавнього Ізраїлю були простими прямокутними каменями з видовбаними отворами на їхніх вершинах. Особливо священними вважалися «роги» вівтаря, до яких можна було притулитися, шукаючи захисту від насильства. В Єгипті та інших країнах Близького Сходу вівтарі також використовували для спалювання ладану або принесення жертв.
У стародавніх греків і римлян вівтарі розташовувалися як у храмах, так і поза ними — у дворах, священних гаях, біля входів до будинків чи на ринкових площах. Грецькі вівтарі часто прикрашалися витонченими рельєфними скульптурами, такими як на Великому вівтарі Зевса в Пергамі. Вівтарі були різної висоти: високі призначалися для могутніх богів, а низькі — для домашніх чи менш значущих божеств.
У християнстві
Перші християни не використовували вівтарів у сучасному розумінні, оскільки їхні богослужіння проходили у приватних будинках. Проте вже у III столітті столик для звершення Євхаристії почав вважатися вівтарем. З часом, з появою церков, вівтар став центральним елементом храму. Перші християнські вівтарі виготовлялися з дерева, але згодом почали використовувати камінь, під яким часто переховували мощі святих.
Вівтар у християнській традиції символізує присутність Христа. Під час меси він служить місцем для Біблії та освяченого хліба й вина, які роздають віруючим. Вівтар покривається полотнами, прикрашається хрестом і свічками, а у середньовічних церквах над ним встановлювали балдахін та вівтарний образ.
У православ’ї та протестантизмі
У східному православ’ї вівтар продовжує розглядатися як стіл, і у храмах використовується лише один дерев’яний вівтар. У багатьох протестантських традиціях, особливо реформатських і пресвітеріанських, вівтар більше нагадує стіл для причастя. Лютеранські й англіканські церкви частіше зберігають його символічну функцію як сакрального місця для поклоніння.
Вівтар залишається центром релігійного життя в багатьох культурах. Він є місцем, де віруючі можуть висловити свою вдячність, спокуту чи прохання до божественного. У різних релігіях і традиціях форма, матеріал та оздоблення вівтаря можуть суттєво відрізнятися, але його сутність як символу сакрального залишається незмінною.
Іван Гудзенко
