Серапіон відноситься до тих релігійних і культурних діячів, які жили в період у занепаду могутньої держави – Київська Русь. Про  час і місце його народження нам мало відомо, існують тільки деякі біографічні згадки. Відомо лише, що Серапіон прийняв сан архімандрита  1238 року у Києво-Печерському монастирі. Єпископом став 1274 року і був призначений на Володимирський престол.

Авторству Серапіона приписують  п’ять морально-етичних повчань. Серапіон Печерський  займається  церковним проповідництвом.  У його творах чітко продемонстрована концепція, що отримала назву «Божого попущення»: усі катаклізми направлені на людство з метою їхнього виховання, а кари Божі  є наслідком моральної деградації   суспільства.  На ньому лежить моральна відповідальність за окрему спільноту та індивід. Гріхи викликали гнів Божий,  стали причиною бід в країні, Русь чекає есхатологічна перспектива.

Дає оцінку реаліям суспільного буття, викриваючи марновірство: різні чаклунства, жертвоприношення язичницьким богам, констатуючи також і недоліки в християнах, які далеко не тягнуться за моральними ідеалами, натомість  вдаються до вбивства, продажі одновірців, демонструють здирництво, примітивні забобони, тваринні інстинкти. Серапіон вводить ключове поняття «прємєнєніє». Намагання людиною змінити спосіб життя і її світогляд,  каятись та духовно преображатись,  відповідальність  не тільки перед Богом, а й суспільством; любов, милостиня, поміркованість,   на думку володимирського єпископа радикально уздоровлюють суспільство, знімають  соціальну напругу, підвищують  здатність руської держави протистояти та чинити опір зовнішній загрозі.

Ним засуджуються  чвари між київськими князями, які призводять не до зміцнення, а послаблення Київської Русі. Проповіді Серапіона пробуджують моральну свідомість, совість, відповідальність людини за  її помисел та вчинок.

Серапіон Печерський  помирає 1275 року.

Богдан Пегас