Авторству Серапіона приписують п’ять морально-етичних повчань. Серапіон Печерський займається церковним проповідництвом. У його творах чітко продемонстрована концепція, що отримала назву «Божого попущення»: усі катаклізми направлені на людство з метою їхнього виховання, а кари Божі є наслідком моральної деградації суспільства. На ньому лежить моральна відповідальність за окрему спільноту та індивід. Гріхи викликали гнів Божий, стали причиною бід в країні, Русь чекає есхатологічна перспектива.
Дає оцінку реаліям суспільного буття, викриваючи марновірство: різні чаклунства, жертвоприношення язичницьким богам, констатуючи також і недоліки в християнах, які далеко не тягнуться за моральними ідеалами, натомість вдаються до вбивства, продажі одновірців, демонструють здирництво, примітивні забобони, тваринні інстинкти. Серапіон вводить ключове поняття «прємєнєніє». Намагання людиною змінити спосіб життя і її світогляд, каятись та духовно преображатись, відповідальність не тільки перед Богом, а й суспільством; любов, милостиня, поміркованість, на думку володимирського єпископа радикально уздоровлюють суспільство, знімають соціальну напругу, підвищують здатність руської держави протистояти та чинити опір зовнішній загрозі.
Ним засуджуються чвари між київськими князями, які призводять не до зміцнення, а послаблення Київської Русі. Проповіді Серапіона пробуджують моральну свідомість, совість, відповідальність людини за її помисел та вчинок.
Серапіон Печерський помирає 1275 року.
Богдан Пегас
