В індійських місцях зустрічаються люди в помаранчевому одязі, житло яких під відкритим небом. Це такий собі клас аскетів, подібних до безпритульних, які перебувають у духовних пошуках. Названі вони садху або ж бабами. Людина, яка вже ступає на цей шлях, має зректися матеріального, власних пристрастей, приймає обітницю безшлюбності, стає подорожнім, який присвятив себе Богу, від пожертвувань рятується від голоду. У досконалих садху відсутнє практично все, є тільки одяг, глечик для повного щасливого життя.
Садху практикується йога та медитація, прочитуються та вивчаються на пам’ять тексти сакрального писання. Садху мандрують пішки, віддаючи себе Богу. Безпосередньо цими людьми відвідуються паломницькі міста. Жити вони можуть в печері або ж хібарі поблизу дороги, усамітнюючись в горах Гімалаї. Пізнаються садху за такими ознаками: рівна спина та повний гідності погляд. Садху піднімають долоню вгору для благословення людей аналогічно індуїстським богам, що на картині. Більшість з садху займаються серйозною духовною практикою, набуваючи при цьому надздібності. Є різі типи садху в сучасні Індії:
- Зодягненів помаранчевий одяг особистості, які прикриваються релігійним пошуком, насправді перебувають у полоні власних бажань. Їх вважають псевдосадху, яким подобається вести жебрацтво як один із способів життя та не працювати. Їхнє улюблене заняття – це випрошування грошей у туристів, споживання алкоголю, наркотиків, злословення, вимагають аби їм поклонялися, віддаються об’їданню. Ними ігнорується монаше життя, його принципи, тим самим ті кидають тінь на інших садху.
- Другі мають обов’язок – обзаведення учнями, проповідування мудрості, котру почерпнули з книг або на власному досвіді. На відміну від перших, від цих багато чому можна навчитись, отримати від них практику. Гуру прагнуть стати не дуже достойні особистості. Прагнення нав’язувань взаємовідносин гуру-учень з вимогою, щоб садху називали гуру-джі найчастіше пов’язують з бажанням отримання вигоди.
- Зустрічаються заможні садху Індії, котрі досягли успіху, утримуюча шрами, здійснюють проведення сатсангів, розгортають діяльність міжнародного рівня, створюють центри йоги та медитаційні центри. Тобто ці перебувають на високому рівні, з ними стикаються найбільше в паломницьких містах або ж на Кумбхі-Мелі – релігійній урочистій події світу. Помітні також жінки-садху в тім перевага у подвижництві надається чоловікам. Адже жінками часто одягається помаранчевий одяг. Основну масу садху складають добрі та доброзичливі люди. До них відносяться з шанобливістю та почесно, що полягає у наступному: нагодування баб; подавання подання; надання покрівлі; посильної допомоги.
Індуїстами зберігається віра в те, що до них приходить насамперед Господь Шива. Відмова їм у їжі, питті, покрівлі – означає образу Бога та наведення на власну сім’ю нещасть. Сакральні індійські міста мають для цього волонтерські служби, які займаються годуванням садху та необхідним забезпеченням, зокрема одягом, теплими зимовими речами, медикаментами і усім необхідним. Іноземці за власним бажанням також буває приєднуються до такої шляхетної справи у матеріально-фінансовій та фізичній допомозі.
Туристам не завадить взаємодія з садху сучасної Індії. Туристи не повинні порушувати встановлені індуїстські традиції та канони. Не забороняється спілкування з садху у пошуках духовних відповідей на сої запитання, полеміка філософського змісту. З бабами варто говорити як з святими людьми, мудрецями або рішами, з проявом поваги до них. Тут ще враховується одна обставина: справжній садху ніколи не просить грошей, адже задоволений тим, що має з подання людей: їжа, пиття, одяг. Садху не бажано доторкатися до гроше, а ле раховвати потрібно різні ситуації. Якщо людина у помаранчевій одежі просить грошей, то рішення залежить від нас, залежно яка конкретна обставина. Якщо є потреба садху, то необхідно увійти в його становище. Можливо ця лдина має потребу у придбанні квитка на транспорт або щось інше.
Пегас
