Його рання діяльність була тісно пов’язана з розвитком університетської науки, зокрема через впровадження латинських перекладів грецьких та арабських філософських і наукових праць. Саме завдяки Гроссетесту багато з ідей Арістотеля, а також арабських мислителів, стали доступними для латинського Заходу.
Окрім університетської діяльності, він служив у домі єпископа Херефорда Вільяма де Вера та здобув низку церковних посад, які згодом свідомо залишив у 1232 році, виявивши себе як противника церковної корупції.
Вплив на францисканський орден та формування наукової традиції
У період з 1229 по 1235 роки Роберт Гроссетест став першим лектором теології для ордену францисканців в Оксфорді. Його вплив на цей орден був глибоким, адже він поєднував богословські роздуми з серйозними науковими дослідженнями. Водночас він був автором численних трактатів, зокрема коментарів до «Другої аналітики» та «Фізики» Арістотеля, що вказує на його намагання синтезувати арістотелівську логіку з християнською теологією. Його еклектичний метод об’єднував арістотелізм і неоплатонізм у прагненні раціонально пояснити як природні, так і трансцендентні явища.
Гроссетест вірив, що вся дійсність повинна бути зрозуміла через божественний порядок, відображений у природі, яку можна пізнати через досвід і логіку. Цим він передбачив багато ідей, які згодом були розвинуті у пізнішій європейській науці.
Єпископство та церковна реформа
У 1235 році Роберт Гроссетест став єпископом Лінкольна — однієї з найбільших єпархій в Англії. На цій посаді він зарекомендував себе як рішучий реформатор, безкомпромісний у питаннях церковної дисципліни та духовної відповідальності. Його діяльність як єпископа базувалася на трьох принципах: пріоритеті спасіння душ, централізованій та ієрархічній структурі церкви, а також визнанні верховенства церкви над світською владою.
Його конфлікт із практикою надання церковних посад чиновникам, які не мали духовної підготовки, а були лояльні до папства чи королівської влади, зробив його впливовим і водночас конфліктним гравцем у церковній політиці. Він відкрито виступав проти зловживань з боку папських легатів та монарших ставлеників, що призвело до численних суперечок із обома структурами влади.
Гроссетест був присутній на Ліонському соборі 1245 року, а також виступав перед папською курією в Ліоні у 1250 році. Його виступи свідчили про глибоке занепокоєння становищем церкви, а також про його намагання відновити її моральну чистоту та авторитет.
Він переклав з грецької мови «Нікомахову етику» Арістотеля, що стало важливим внеском у розвиток схоластичної філософії. Його переклади й коментарі зробили арістотелівську етику доступною для латинських інтелектуалів і стали основою для подальшої моральної теології.
Роберт Гроссетест був не лише визначним богословом і філософом, а й реформатором, який вплинув на напрямок розвитку європейської науки, теології та церковної структури.
Іван Гудзенко
