Наступне есе посвячено війні як такій та її образу, що змінився під впливом інтелігенції. Розглядається етична проблема, як зняття етичних заборон на вбивство, в окремих ситуаціях. Все це супроводжується яскравими історичними прикладами, наприклад з історії хрестових походів. Однак одне, а чому переконаний автор, так це те, що війна як така назавжди змінилась.
Також є есе про фашизм, яке насичене цитатами президента США Рузвельта, що є символом американського антифашизму. Еко заявляє тут, що існує вічний фашизм. Особливо цікавою є його розповідь про дитинство: “в 1942 р., у віці десяти років, я завоював перше місце на олімпіаді для італійських школярів-фашистів (тобто для всіх італійських школярів). З риторичною віртуозністю я розвив тему: “Чи варто нам пмерти за славу Муссоліні та безсмертну славу Італії?” Я довів, що потрібно. Я був розумним хлопчиком”. Америку в цьому есе він називає еталоном розвитку майбутніх держав без національностей.
Специфікою цих збірок есе є те, що їх можна читати окремо, це особливо актульно для читачів, які не полюбляють творчість У. Еко, однак попри все це всі п’ять есе носять етичний характер та тісно пов’язані цією проблематикою. Можна прослідкувати логічнй ланцюг, який тягнеться через кожне есе, та переходіть до іншого. Есе про міграції, терпимість та нестерпне підводить підсумок перших трьох. Це есе побудовано на лібералізмі. Хоча есе, що має назву “Про пресу” трошки виділяється з загальної колії. Воно меншою мірою прзглядає етичну проблематику. В есе багато емоцій.
Загалом про книгу У. Еко „П’ять есе на теми етики” можна сказати, що вона є надзвичайно оригінальною та сповненою яскравими історичними прикладами з історії європейської культури. Однак відкриттям в цій книзі є неоднозначні речі про самого Еко, що він був фашистом, зараз є атеїстом та зовсім не проти нового світового порядку, в чому не вбачає ніякого зла.
Антон Лисенко
Магістр філософії
