В останні дні стали актуальними дослідження біблійних пророцтв. Стихійні явища, економічна криза, соціальні негаразди та духовне деградування людства є підставою пересічного читача, подекуди далеким від церковної догматики та богослів’я, зазирнути у Біблію, в загадкові пророчі книги Даниїла та Об’явлення, щоб хоча б якось пояснити сучасні події.

І хоча форма та зміст пророчих біблійних книг є глибоко символічними, пояснити складні символічні образи цих книг – те, що вдається не кожному герменевту. Проблема сягає і ширшого спектру, зокрема і способу вказати чіткі історичні розмежування описаних подій.

Англійсько–ірландський богослов Джон Нельсон Дарбі поставив спробу осмислити хронологічність людської історії посилаючись на біблійні пророцтва. Народився відомий церковний та громадський діяч у вестмінстерській частині Лондона в англо-ірландській родині Джона Дарбі та Ен Вон 18 листопада 1800 року. Через рік часу, майбутній біблеїст та проповідник буде охрещеним і дитячі роки провів у палаці Ліп, що у графстві Кінг у Ірландії. Його ім’я Дарбі, котре відоме сучасникам сьогодні, проповідник отримав в знак визнання його хрещеного батька та співтовариша родини Нельсона.

Великий інтерес і зацікавленість у володінні тонкощами богословських інтерпретацій Біблії у Дабрі має свою передісторію. Завершивши блискуче освіту у Вестмінстерській школі у 1819 році, майбутній проповідник вступає до Коледжу Св. Трійці, що у Дубліні. Однак, слід зауважити, що не існує достеменних даних про те, що Дарбі у Ірландії вступив навчатись на теологічний факультет. Серед численних пропозицій, Дарбі пропонувалось займатись адвокатською діяльністю, однак відмовляється, оскільки вважав дане заняття не відповідним його релігійним переконанням

Дарбі впродовж усього життя супроводжувала допитливість та бажання пізнавати нові явища. Талановитого Дарбі виховного в пуританській традиції, манерах та звичаях, надзвичайно привабливим поставав інтерес до теології. Формування найбільш сталих богословських концепцій у нього викристалізувались у невеличкому селі Енніскері що у графстві Віклоу (Ірландія). Ставши куратором місцевої християнської громади у Делгані, на Дарбі вагомим впливом відзначився ревайвелізм або проповідницький рух, мета якого полягала у пробудженні, наверненні християнської свідомості до справжнього, неформалізованого християнства, а також втіленню у практичному руслі Христових заповідей. В цей період, Дарбі поширює написаний ним теологічний трактат «Яким чином було врятовано загублену вівцю» спираючись на притчу Ісуса Христа. У його змісті, проповідник акцентує на деякий ірраціональний духовний досвід пережитий ним, а також окреслений фрагмент з його особистого життя, в якому описана допомога надана помираючому пастухові. Цим самим Дарбі підкреслив вагомий внесок особистих справ милосердя як місіонерського чиннику навернення до християнської віри та життя, і тим самим завоював прихильність та симпатію люду до Ірландської Церкви. І справді, проповідницький стиль Дарбі мав не лише елементи надприродної харизми, але й відображав його особисте ставлення до тих, хто були його слухачами: проповідник допомагав вірянам вирішувати їх особисті негаразди, допомагав матеріально тим, хто відчував обмежені можливості та матеріальну скруту. Так, ревайвелізм Дарбі носив масовий характер і був впливовим духовно-соціальним явищем. Проте, масове навернення до Ірландської церкви припинилось після зобов’язання англіканського архієпископа Дубліна Вільям Меггі присягнути новонаверненим монархові Джорджу IV як законному королеві Ірландії. Не погодившись з таким рішенням, проповідник cкладає усі церковні повноваження та обов’язки.

У жовтні 1827 року з ним трапляється неочікувана подія: випадково впавши з коня, Дарбі суттєво травмувався і продовж визначеного періоду провів свій час у ліжку. Цей час був для проповідника та місіонера «осьовим» та переломним. Його рішучість, відчуття справедливості, а також неймовірнення прагнення доводити розпочату справу до завершення вилились у муках сумління, які вимагали від нього конкретних подальшій кроків у його духовній діяльності. Проповідник переживав особисті духовні та душевні недомагання про те наскільки узгоджуються поміж собою слідування за Христом, а також діла милосердя спільно з присягою на вірність монархам, бездумне слідування церковним конаном, розподілу церковної громади на духовенство та клір. Носивши величезний тягар сумління, проповідник вчитуючись у постанови Христа приходив до висновків, що божественні та милосердні діла Спасителя долали дистанцію релігійних стереотипів свого часу; його справи не передбачали сегрегації за різного роду ознаками, не спирались на державницькі позиції і не залежали від поглядів носіїв на різноманітні богословські проблеми або усвідомлення того, чим саме була репрезентована християнська віра останніх. Зважаючи на ці факт, Дарбі дійшов вагових висновків про те, що безпосередній розподіл церковної структури та наявність у нього сегрегації за різноманітними ознаками як і богословські прецеденти на формування духовенства як такого виступає, з точки зору проповідника, гріхом проти Святого Духу.  Дія Божественного Духу, як про це проповідував і писав Дарбі, немає істотних обмежень, зважаючи на те, що головним критерієм духовної благодаті церковного життя є віра у Христа, що діяльна любов’ю до Бога та ближнього. Звідси випливає, подібно до руху квакерів, що сформований у Англії кілька століть потому, що Божий Дух Святий має справу з усіма віруючими в Христа, і від церковної субординації Його дія не залежить. Теологія Дарбі формувалась на вірі у те, що Дух Святий здатен промовляти через кожного вірянина.

Такі богословські уявлення мали за собою вагому соціальну роль, оскільки його без перебільшень можна назвати структуралістським прабатьком міжконфесійного руху у Англії та Ірландії. До цього, на думку проповідника, привів через обставини, непередбачувані ситуації сам Христос. Починаючи з 1827 р, до міжконфесійних церковних конгрегацій приєднуються його прихильники, односельчани та однодумці, зокрема Ентоні Норріс, Едвард Кроніг, Френсіс Гатчінсон тощо. Одного разу, зібравшись разом у духовну спільноту у Плімуті, вони «переламали хліб» спільно, що символізувало єдність кожного члена громади з Христом та один з одним. Міжконфесійний християнський рух Дарбі почав поширюватись за межі Ірландії і досягнув свого апогею у формуванні окремої групи під назвою «Плімутські брати». Звісно, така справа не могла минути осторонь офіційну Церкву Англії та Ірландії. Останню Дарбі офіційно залишає у 1831 році, оскільки вже наступного Плімутські брати самовизначили себе як окремий християнській збір.

В цей же час не має достатньої підстави вважати Плімутських братів маргінальною спільнотою, оскільки вона приваблювала як багатьох дослідників Біблії, вчених, так і звичних робітників і селянство. Сам же  Дарбі виступав в ролі організатора чисельних біблійних конференцій в період з 1831-1833, що поширювались досить стрімко. Значну роль у допомозі в організації їх проведення стала його подруга, заможня вдова на ім’я леді Паверскорт. Впродовж цього часу, Дарбі викладає основні еклезіологічні погляди, а також нетипову для того часу есхатології, основним змістом якої стала ідея підхоплення церкви «на хмарах» до початку подій Великої Скорботи, описаної в пророчих текстах Об’явлення.

Разом з його подругою Паверскот, близько 40 років, перекладач, письменник та співорганізатор Вільям Келлі лишився прихильником Дабрі до самої смерті. У власних спогадах та мемуарах, Келлі описує Дарбі як людину найвідданішу вченню Ісуса Христа, яку він знав впродовж усього життя.

Досягнувши великого соціального розмаху і поширення Плімутських братів, Дарбі розпочинає свої подорожі Західною Європою та Британією. Впливовими з його уст пролунали промови у 1840 році у Женеві (Швейцарія) щодо майбутньої надію церкви, що увінчались великим успіхом і здійснили великий резонанс. Прибічники кальвінізму в Швейцарії повважали Дарбі неймовірним тлумачем біблійних пророцтв, в той час, як в Америці його переконання піддались критиці. Незважаючи на цей факт, проповідники та богослови протестантських осередків у США вступили з Дарбі у змістовну дискусію з приводу організації церковного життя, яка привела до розколу в середині Плімутських братів у 1848 р. Головним чином, дискурс цієї проблеми полягав у питаннях належних та ефективних методів управління спільнотами, а також дисциплінарних методів у зібраннях. Незважаючи на дисонанс в організаційних питаннях, прихильники Дарбі основний вектор своєї діяльності скерували у місіонерську та благочинну волонтерську діяльність. Так, власне, сам Дарбі здіснив щонайменше 5 місіонерських подорожей до американського континенту, як правило, працюючи в Новій Англії, Онтаріо, Гавайських островах тощо.

Незважаючи на репутацію Дарбі як вмілого проповідника, пастора та волонтера, його духовнова самобутність була зосереджена і в дослідницькій та творчій площині. Його знання класичних біблійних мов, вміння чітко формулювати та доносити думки привели його до пера та аркушу. Дарбі під час американської місії усвідомив потребу багато писати і поширювати свої ідеї в друкованому вигляді. Вагомий внесок у письмову спадщину проповідника стали біблійні коментарі, гомілетичні твори, духовні хорали та пісні. Також Дарбі брався за клопітку та титанічну працю – оновлений переклад Біблії англійською мовою. За допомогою його вірних братів, що підтримували Дарбі, оновлені варіанти біблійних текстів світ побачив французькою та німецькою мовами. Незважаючи на факт, що при перегляді вдосконаленої версії Біблії Короля Якова, Дарбі виступив в ролі консультанта та рецензента, все ж особисто відмовився взяти участь у її укладі.

Вагомим внеском у богословські есхатологічні інтерпретування, стала ідея Дарбі про підхоплення церкви під час пришестя Христового на землю, що має відбутись при настанні Великої Скорботи. Біблійний уривок на який спирався Дарбі, зафіксований у першому посланні апостола Павла до солунян у 4 розділі. У ньому повертаючись на землю вдруге, Христос на хмарах підноситиме віруючих у нього. На думку Дарбі, герменевтичний контекст даного уривку безпосередньо наштовхує на усвідомлення факту, що події Великої Скорботи повинні оминути праведну частину людства. Фактично, звідси випливає інтерпретація Дарбі в розумінні розвитку історичного процесу, який складається з 4-ох cтадій. Наразі, людство перебував на передостанній стадії свого духовного розвитку в час від Його місії на землі до часу Його Другого пришестя.

Важливими для Дарбі стає сотеріологічна та еклезіологічна роль Ізраїлю. В цьому сенсі чіткою стає окреслена доля Ізраїлю  в її пророчій місії на землі, — стати частинкою Божих обранців в усій повноті повіривши, що Ісус із Назарету є обіцяним Месією. Диспенсаціоналізм Дарбі побудований на тезі про те, що Бог здатен знову прищепити єврейський народ і тим самим відновити втрачену на той час ізраїльську державність. На думку Нельсона Дарбі, той спектр благословень євреїв закладених у текстах старозаповітніх пророцтв про Авраамове насіння не скасовувались, що призвело до пророцтва Дарбі про відновлення держави Ізраїль у майбутньому.

На сьогодні складно оцінити точність прихильників Плімутських братів, які, як правило діють досить розрізненими спільнотами, проте об’єднані універсальними положеннями залишеними Дарбі. За підрахунками різноманітних дослідників, кількість прихильників товариства коливається від 250 тис до 2 мільйонів осіб. Спільноти мають яскраво виражений автономістський і демократичний характер управління. Починаючи з дарбівського дискурсу, спільноти поділені на відкритих та закритих братів. Перші характеризуються яскраво вираженим універсалізмом, приймаючи до товариства послідовників з різних спільнот, а також відлучених в інших церквах. Єдиного підходу в управлінні автономних громадах не існує. Плімутські товариства зайняті по всьому світові духовно-просвітницькою діяльністю, розповсюджуючи біблійну літературу та займаючись волонтерською філантропічною роботою. Померши у Борнмуті 29 квітня 1882 року, проповідник залишив колосальний внесок у розвиток протестантської духовної історії, а також величезне насліддя, літературну віроповчальну спадщину перекладену на основні мови. Те, що стало невеличкою спільнотою з ціллю духовного оновлення в середині Англіканської церкви, переросла у потужний міжконфесійний християнський рух, зайнявщи належну нішу в розвитку історії християнства.

Євген Распопов

Поделитесь эмоциями

Супер статья
7
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Історія релігій

Клементе Галяно

Клементе Галяно – представник італійської теології, мислитель, знавець вірменської культури та духовності. Точної дати народження ...

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *