Народився у 1542 році в місті Умеркот (Пакистан). До моменту його приходу, країною правив батько Хумайун. Попередній правитель зазнає поразки військ делійського султана Ші-Шаха Сура, скитаючись у пошуку надійних союзників. Становище Хумайуна покращується.

У 1545 році за підтримки персів перебуває на деякий час в місті Кабул (Афганістан). У 1555 році в ході завоювань повертаються міста Делі та Агра. Управління Пенджабом зосереджувалося в руках Байрам-хана. У 1556 році батько помирає, Акбара проголошують падишахом.

Присяга урочисто була принесена військом на вірність служіння правителеві. Акбар вирізнявся силою, хорошим здоров’ям, виховувався у військовому запалі, дуже любив полювання, їздити на слонах, фізичні вправи. Неабияк був вправний у військовій справі, мав феноменальну пам’ять, слабкий в граматиці (читати і писати зовсім не вмів). На освіченості правителя такий недолік не відображувався.

У нього зростав інтерес до книг, а тому неодноразово просив читати їх вслух, до того ж різні теми. Поступово  наповнювалася бібліотека, чисельність рукописів якої склала 24 000 томів, більшість у скопійованому вигляді та ілюстраціями спеціально робилися для падишаха. Перед падишахом як відомо стояло завдання – зміцнити владу моголів у боротьбі з кланом Сур в Афганістані. Із головних ворогів падишаха відомі вигнанець-полководець Хем та пенджабський правитель Сікандар-шах Сур.

Армія Аділ-шаха з п’ятьма тисячами бойових слонів та афганської кінноти направилися в сторону міста Делі, зайняв місто, неподалік від нього в таборі Каланаур перебував Акбар з опікуном. У 1556 році восени розпочинається друга битва і цього разу в місті Паніпат (у першій перемогу отримав дід Акбара – Акбар Бабур).

Противник Акбара, Хем зумів зім’яти фланги правителя, але не до кінця. Один із моголів-лучників влучає стрілою в око, знешкоджуючи супротивника. Воїни Хема почали тікати з поля бою. У битві перемогу отримує Байрам-хан. Розбиває Сікакандар-шаха Сура, завойовуючи Аджмір з раджупітською фортецею Гваліор, зміцнивши могольську владу в місті Пенджаб. Байрам-хан мав зі сторони недругів, які добре розташувалися при дворі. У 1560 році сім’я годувальниць за підтримки падишаха приймає участь у державному перевороті.

Байрама-хана відсторонено від державного апарату та відправлено у заслання до Мекки (як стверджують історики, по дорозі хану доїхати не довелося і його на місці вбили).  Правителями стають узбецькі хани пір-Муххамад, Адхама. У 1560-1561 роках покоряють Мальви. У 1562 році – обидва гинуть, перший – в річці, другий – внаслідок замовного вбивства падишахом. Влада зрештою опинилася в Акбара І.

З цього моменту йде по стопам свого діда та батька як завойовник. Збройною силою завойовується Раджпутан, іншими князівствами були укладені шлюбні союзи. У 1564 році Акбару упокорюється Гондвана. У 1569 році штурмом бере фортецю Рантхамбхор. Військові начальники князі Раджпутани переходять на сторону Акбара. Потім впав Каланджар, Гуджарат.

У 1572 році  гуджарарському султану Музаффару-шаху ІІІ довелося здатися, останній був позбавлений влади.  Свою капітуляцію виявили Сурат, Камбей, Броч та Патан. У 1574 році Акбар здійснює вторгнення в Бенгалію, захоплює Патну біля річки Ганг. Султану Дауду-шаху довелося відступити до Орісси. У 1575 році султана розгромили війська Акбара і таким чином падишах закріпився за містом Туракої, а в 1576 році – в бою під Раджмахалою гине султан Дауд. У 1586 році – Акбар приєднує Кашмір, у 1590 – Сінд, у 1592 – Оріссу, у 1595 – Белуджістан, Кандагар.

Продовжує завоювання у південній стороні. Перед Акбаром схиляється Ахмендагор, Асіргарх (фортеця взята у 1601 році). Територія Могольської імперії розширилася від річки Амудар’ї на північ до південного Декану.

Акбар одружився з деякими індійськими принцесами, котрими було надано право остаточної свободи, відправляти обряди за їхньою вірою. Брахманам також наданий привілей – проживання у палаці мусульманського падишаха. У 1563 році указом падишаха відмінено податок з індійців-паломників, джізья (податок з іновірців). Раджпутських князів піднімали на державні пости. Релігійна політика Акбара далі тривала. У 1575 році за наказом Акбара І при палаці побудували молитовний будинок, який слугував місцем обміркування релігійних питань. Якщо раніше місце мали суніти, то в 1578 році – індійці, парси, джайни, несторіани і навіть євреї.

У 1580 році його відвідали з місії ченців-єзуїтів. Падишаха визнано високим духовним авторитетом (в арабській звучить «муджтахід»), поклали на нього довіру стосовно вирішення дискусійних релігійних питань. Для привернення уваги індусів, падишах використовував кастовий знак на лобі та шнурком, обв’язаним навколо кисті руки.

При Акбарі І заборонялося вбивати корів та споживання м’яса телятини.  Ним віддано наказ про запалення невгасимого світильника. Новизна не була до вподоби іншим. Проти падишаха піднялося повстання, так як цього не змогли витерпіти шейхи з мусульманською знаттю. Хвиля повстання охопила не тільки Бенгалію, а й Пенджаб з гаслами в захист ісламу. Бунтівники сказали, що відтепер правитель зміщений, і новим падишахом є Мухаммад Хакім з Кабулу. Вторгнення Хакіма відбулося в Пенджабі, а потім зайнято Лахор.

Акбар І не зміг стерпіти, відправився  до Бенгалії, трішки заспокоївши бунтівників, зумів витіснити з Пенджабу брата Хакіма та зайняти Кабул. Акбар І навіть не збирався зупинятися в релігійних реформах. Стає ініціатором проповідування єдиної релігії «дін-і-ілляхі», в якій злилися наступні чотири індійські релігії: ортодоксальний індуїзм (носіння брахманського знаку та заборона споживання телятини), парсизм (шанування сонця та вогню), джайнізм (заклад для лікування хворих тварин), шиїзм (вчення про праведного правителя). Вищим гуру релігії проголошується падишах Акбар І Великий. Нова віра привернула чимало уваги, в тім після смерті Акбара І вона не мала стійкості.

Акбар І затівав сварки з синами останні роки свого життя, більшість з яких не досягли успіхів, спилися. Найбільшого розчарування додав  син Салім, який скориставшись відлученням Акбара у 1601 році  оголосив себе незалежним правителем міста Аллахабад. Його керівництво призвело до вбивства Абул-Фазла, котрий був адміністратором та істориком. Вчинок Селіма анстільки шокував падишаха Акбара, що той довго не міг прийти до тями, лише з умовлянням родичів знайшов примирення з Салімом.

Акбар І Великий помер від дизентерії у 1605 році.  Похований в мавзолеї міста Агра.

Пегас

Поделитесь эмоциями

Супер статья
1
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Іслам

Сіффінська битва

Сіффінська битва – це одна із найбільших військових баталій в історії ісламу. Передумовою війни стали ...
Історія

Андронік ІІ Палеолог

Адронік Палеолог – видатний державний, культурний діяч, син Михаїла VIII Палеолога імператор, правління котрого було ...
Історія

Михаїл VIII Палеолог

Михаїл Палеолог – візантійський імператор з династії Палеологів, державний і культурний діяч. Народився у 1224 ...

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *