Це балканська країна, де велику частину населення (понад 76 %) складають етнічні македонці, які належать до групи південних слов’ян, інші жителі – це албанці, роми, турки.
В’їжджаючи у Македонію зі сторони Сербії, я був вражений красою балканських гір. На сербській території зустрічалось багато православних храмів з притаманною для балканців архітектурою. Перетнувши сербський кордон і в’їхавши у Македонію, я побачив з правого боку, в далечині, православний храм, а з лівого – мусульманську мечеть. Дорогою до столиці та найбільшого міста Колишньої Югославської Республіки Македонії Скоп’є зустрічалось ще багато православних храмів та мусульманських мечетей.
Отож, приїхавши в головне місто Македонії, я спершу відправився у надзвичайно красивий комплекс оборонних споруд фортецю Скоп’є.
Історики та археологи не знають точного часу спорудження археологічної пам’ятки, проте відомо, що фортеця була стратегічним місцем в часи правління Болгарського царя Самуїла (Х-ХІ ст.), хоча на пагорбі, де вона розміщена, була знайдена жертовна яма та монети із зображенням Олександра Македонського. Також є припущення, що будівництво фортеці розпочалося в часи правління імператора Юстиніана (VI ст.). Кале була обороною фортецею аж до 1918 року: там був розміщений військовий гарнізон австро-угорської армії.
У 1963 році в Скоп’є був масштабний землетрус, який знищив майже все місто і серйозно пошкодив фортецю. Допомагали його відбудовувати радянські робітники, зокрема українці, яких було найбільше.
Погулявши Скоп’є Кале, я направився до старого міста, яке часто називають турецьким, бо, й справді,чимось воно нагадує Стамбул, щоправда в маленьких масштабах. Старе місто цікаве тим, що воно переважно повністю мусульманське, оскільки тут багато мечетей, турецьких бань, ринків і лише декілька православних храмів.
Це пов’язано, по-перше, з тим, що Македонія довгий час була під владою Османської імперії, а по-друге, македонці дуже толерантні люди, які люблять зберігати свою історію, на відміну від сербів, котрі часто нищили турецьку спадщину в своїй країні. Македонці гордяться пам’ятками та своєю історію.
Пам’ятаєте, на початку розповіді, я обіцяв розказати, чому зараз офіційна назва Македонії «Колишня Югославська Республіка Македонія»? Річ у тім, що македонці мали колись величезну імперію, створену великим Олександром Македонським, так само, як і ми мали Київську Русь.Русь І в них, і в нас вкрали історію, вони і ми довгий час не мали своєї незалежності. Так-от, після закінчення Другої балканської війни 1913 р. історичну область Македонії розділили між Болгарією, Грецією та Сербією. Таким чином, після здобуття незалежності Македонії, її населення одержало лише територію, яка входила в Югославський Союз.
Її ж офіційне визнання загрожувало б Греції, яка «відтяпала» велику частину історичної Македонії і перша втратила б свого великого грецького героя Олександра Македонського. Також за підсумками договору Другої балканської війни, через 100 років територія історичної Македонії повинна відійти незалежній Македонській державі або країні, в яку вона входить. Зрозумілим є те, що болгари та греки не хочуть ділитися територією. Останні навіть накладають вето на вступ Македонії до ЄС та НАТО і в міжнародних інстанціях називають країну «Колишня Югославська Республіка Македонія» або інакше – «Республіка Скоп’є».
Повернімося від історії до самої столиці. Як уже було зазначено, прогулюючись старим місто, відчувається, що ти десь в Туреччині: всюди відчутний аромат східної їжі, македонці продають насіння, а турки пригощають своєю національною кухнею, продають турецький одяг, все дуже красиве, гарний сервіс. У старому місті, а саме на турецькому ринку, ти відчуваєш, ніби поринув у минуле, де всюди лукум, чай, смачна їжа, а також привітні люди: як турки, так і македонці.
Якщо ви зайдете в турецьке кафе в старому місті, продавець, побачивши, що вам надзвичайно смакувала їжа, може безкоштовно дати ще одну порцію і пригостити чаєм. Підійшовши до продавців насіння, горіхів та солодощів, якими переважно є етнічні македонці, вам запропонують безкоштовно поласувати ними. Багато македонців знають російську мову, оскільки більшість з них навчались у Радянській Україні. Якщо у старому місті вас запитають, звідки ви, то кажіть, що з України, тоді побачите, що до вас буде ще краще ставлення, оскільки македонці дуже люблять українців.
Ми мало знаємо про те, що в 2001 році в Македонії була війна між урядовими військами та албанськими сепаратистами. У цій війні перемогли македонці завдяки тому, що Україна надала свої літаки, гелікоптери, фінансову підтримку, інструкторів, а також чимало македонських пілотів проходили підготовку в Криму та у Львові.
У старому місті дуже багато мечетей, найбільш відома з яких Мурад – мечеть, біля якої завжди багато туристів та вірян, які моляться.
Мурад Мечеть
Цікаво, що майже за кожною мечеттю є мусульманське кладовище, в якому, як правило, поховані імами. Якщо вийти десь на пагорб у старому місті, то навколо видніються багато мінаретів, тому складається враження, що Македонія – це мусульманська країна. Проте коли глянути на високу гору, яка є в Скоп’є, то там височіє величезний хрест, що не дає підстав для такого твердження.
Виходячи зі старого міста, ви побачите нове старе місто, з новобудовами та величезною кількістю пам’ятників. (Я ще ніде стільки не бачив їх!). У новому місті є монументи відомим македонським революціонерам, захисниками, письменникам, політичним діячам, а також величезний пам’ятник Олександру Македонському. Все нове місто нагадує грецьку помпезність часів Олександра Великого. До речі, під час мого перебування в Македонії відбувалися мітинги проти влади, яку звинуватили у корупції. Багато македонців проти того, що влада витрачає значні кошти на будівництво пам’ятників. На противагу цьому керівництво запевняє, що залучає в Скоп’є туристів (справді, в 2015 році Скоп’є відвідали майже півтора мільйона туристів).
У новому місті є величезний культурний центр іудаїзму, який має синагогу та музей. Попри те, що єврейська громада в Македонії є нечисленною, її центр масштабний, на його базі проходять різноманітні заходи, мета яких познайомити македонців з єврейською культурою.
Єврейський культурний центр
Серед усіх пам’ятників є храм Македонської православної церкви, яка, до речі, неканонічна.
Проте македонців це не хвилює, оскільки майже 68% населення країни ходить сюди. Я побував у цьому храмі на літургії, присвяченій Григорію Переможцю.
До речі, слухаючи її, я помітив, що практично розумію всю службу: чулось багато подібних слів таких, як і в нашій мові. Проте самі ж македонці кажуть, що Кирило і Мефодій належать до їхнього народу, а не є греками чи болгарами.
Цікаво й те, що македонці, як і більшість балканців, свічки ставлять надворі, щоб «не закопчувати» храми.
Також у Скоп’є розміщений Кафедральний собор Святого Климента Охридського Македонської православної церкви. Мені, мабуть, дуже пощастило, адже мій готель знаходився за кількасот метрів від нього.
Церква Святого Климента Охридського (Скоп'є)
Варто зазначити, що я не був в Охриді, яке часто називають містом церков, оскільки, там побудовано сотні православних храмів та монастирів. Проте маю надію, що колись побуваю і там.
Що варто знати про релігії в Македонії? Дві основні релігії цієї країни – це православ’я та іслам. 67-68% жителів країни ходять до Македонської православної церкви, 7-8 % – до Сербської. Також є приходи Болгарської та Албанської православних церков. 18-20 % македонців є послідовниками ісламу, переважно це мусульмани-суніти та мусульмани-бекташі. Невелика частина македонців є протестантами та Свідками Єгови. Але потрібно пам’ятати, що населення Македонії – це релігійно найтолерантніша нація на Балканах, яка оберігає свою церкву та опікує чужі релігії.
До речі, в Скоп’є знаходиться пам’ятник, побудований на місці будинку Святої Марії Терези, яка жила там
Забув згадати про те, що Македонія – це одна із найдешевших країн Європи. Її національною валютою є македонський денар. Ще одне, українцям не потрібно відкривати візу, аби відвідати Македонію. Політ літаком коштує недешево, тому найкраще мати шенгенську візу чи відкрити болгарську. Також автобусом чи залізницею можна з пересадками дістатись до цієї країни і разом з тим відвідати сусідні балканські держави.
Пам’ятник нашому Тарасові
Тож рекомендую поїхати в Македонію, країну, де історія та сучасність – це невід’ємна частина суспільства.
Ігор Дмитрук (текст, фото та аудіо)
