В підсумку такого світоглядового синтезу – отримуємо представника англійського романтизму, мислителя та поета, у якому з легкістю могли бути поєднаними бунтівна філософська позиція, тонка етична чутливість та пошук істини, що вилився в структуру релігієзнавчого бачення своєї епохи.
Постать Персі Біші Шеллі сповнена світла та вогню, надії та заперечення, сприйняття та відрази, віддзеркалення інтелектуальних конфліктів початку XIX століття. І хоча йому не судилося прожити довготривале життя, він не прожив його даремно: перед нами презентовано нову рефлексію християнських цінностей, об’єктивності та незаангажованості в розумінні християнської етики, а також постаті Христа, який приходить в добу романтизму, деїстичного світогляду, поширення атеїстичних віянь. При цьому поет та романтик Шеллі описав християнство та Христа не крізь традиціоналістську церковну догматику, а через його внутрішній, глибинний сенс, який існує за межею догматичних структур. Релігієзнавчий спадок Шелллі – унікальний, поетичний, ідеалізований, емоційний водночас, як і доба в яку він жив.
Дійсно, увага до постаті Шеллі привернута не лише через його вплив на англійську філософію та літературу, але факт здатності співіснувати християнській любові та жертовності, відданості благу та справедливості разом з атеїстичними візіями та антиклерикальними настроями. І хоча Шеллі прожив лише коротке 29-ти річне життя, його погляди суттєво вплинули на просвітництво та англійський романтизм.
Поява Шеллі на світ у 1792 році — час глибоких соціально-політичних, інтелектуальних трансформацій. Ще свіжими виглядали ідеї революції у сусідній Франції, а поширення просвітництва та раціоналізму заклали основні фундаменти для формування постаті мислителя.
Романтизм, як домінантна культурна течія його епохи, сформували статичні та обґрунтовані світоглядні позиції Шеллі, які вилились в його основну тезу у вигляді верховенства індивідуалізму, свободи духу та проголошення моральних ідеалів разом з критичним ставленням до інституцій, що їх нівелюють та заперечують. Така позиція стала основною при оцінці релігії не як догматичних та соціальних систем, а як простору етичних та символічних смислів, що можуть бути або визвольними або репресивними.
І не дивно, звідки Шеллі сформував таку ціннісну оптику: поет виховувався в аристократичній заможній родині, здобувши класичну освіту в Ітоні та Оксфорді, вспадкувавши інструменти критичного мислення, інтелектуального бунту та нестандартних шляхів в пошуках істини. Поет та гуманіст був знайомий з працями Платона та Спінози. Соціально-політична система формувалась під філософією Юма, письменника Вільяма Годвіна. Важливими також були і моральна чутливість та інтуїтивне відчуття епохи, які плекали критичне ставлення до авторитетів, включно з церковними. Натомість на п’єдестал підносились ідеї гуманізму та соціальної справедливості, суспільства без війн та конфліктів, що безпосередньо стало формуванням пацифістських моделей в історії західнофілософської думки.
Отож, релігієзнавчі концепції Шеллі формувались в напруженому діалозі між рацоіналістичною критикою релігії з одного та глибоким етичним ідеалом – з іншого. Вирішенням цієї дихотомії стало наріжним каменем у його переконаннях та творчому житті. Його атеїстична система описана в трактаті «The necessity of Atheism» — не була спрямована проти виключення духовності як такої. Підхід Шеллі у своєму трактаті – викриття віри та релігійності, в основі якої лежать марновірство та страх; сліпе підпорядкування авторитетам та догматичним примусам. Спираючись на тези англійському емпіризму та скептицизму, Шеллі вважав, що справжня мораль не потребує надприродного санкціонування, тому що вона коріниться глибоко в людській здатності до співчуття, любові та розуму. За такий підхід, що викривав інституційні прогалини церковного життя, а також окремі світоглядові підвалини теїзму, Шеллі відрахували з університету в Оксфорді. Проте, поет не зупинився і далі продовжував відстоювати свої переконання.
У своїх поетичних рядках «Queen Mab», «Prometheus Unbound», «The Revolt of Islam», Шеллі розгортає цілісну морально-філософську парадигму, в якій релігійність постає як амбівалентний та суперечливий у своєму значенні феномен. З одного, він гостро піддає об’єктивній критиці церкву його часу і стверджує, що саме інституційна релігія стала фактором виправдання та глорифікації для тираній, воєн, соціальної нерівності з одного боку; з іншого – релігійна система не змогли вихолостити найголовніше етичне ядро християнства, що існує поза церковними канонами та догматичним мисленням. В його поетичних рядках образи наповнені біблійних алюзій, трансформованих у символи визволення, любові та морального прогресу людства.
Найвідвертішою працею, яка відобразила чітку релігієзнавчу концепцію Шеллі – поетичні рядки «Queen Mab», що відображає синкретизм просвітницького деїзму, британського скептицизму та політичного радикалізму кінця XVIII століття. В ній релігійний феномен аналізується не в контексті містичного духовного досвіду, як це було притаманно середньовічним аскетикам, а в площині соціально-політичного механізму, що суттєво визначив релігію як соціальний продукт, історично створений для легітимації тиранії, нерівності та насильства. Він послідовно розрізняв релігію як моральний імпульс, прагнення до розуміння та втілення моральних принципів і церковну організацію, акцентуючи на тому, шо саме друга є повинною в зраді первинним гуманним цінностям християнства.
Справжня мета автора у Queen Mab – критика церкви не за принципи любові, які проповідував Ісус Христос, а за страх перед покаранням та союз з політичною владою. При цьому, Ісус Христос не піддається критиці, а подається як взірця гуманності та прикладу для наслідування.
Саме тому, в творчості Персі Біші Шеллі, постать Христа посідає чинну увагу та місце як найвищий моральний ідеал людства. В його есеях та поетичних фрагментах, Шеллі називає Ісуса радикальним реформатором, проповідником любові та справедливості, чиє первинне вчення, на його переконання, було спотворено пізнішими церковними інституціями. Христос у його інтерпретації — це символ ненасильницького опору, моральної чистоти та самопожертви, що має універсальне значення незалежно від конфесійної належності.
Нажаль, відомому англійському романтику та мислителю, не судилось прожити довге життя: 8 липня 1822 року Шеллі повертався морем із Ліворно до Лерічі на невеликому вітрильному човні «Дон Жуан» спільно з двома супутниками — Едвардом Вільямсом та матросом Чарльзом Вівіаном. У зв’язку з різким погіршенням погодних умов, судно потрапило в сильний шторм в результаті якого жоден з трьох осіб не вижив. Після кремації тіла Шеллі трапилось те, що набуло майже легендарного значення: серце поета повністю не згоріло. Його товариш Едварт Трелоні зберіг серце Шеллі в себе, а прах поховано на протестантському кладовищі в Римі.
Таким чином, релігієзнавчі здобутки Персі Біші Шеллі полягають у створенні оригінальної етично-філософської моделі, в якій атеїзм не заперечує духовність, а слугує інструментом її очищення від догматизму та насильства, — тих ідеалів, які сповідував поет впродовж всього життя.
Євгеній Распопов
