Проте переклад та богословська лірика Лютера темрявою закрили ранні проблиски прагнень народу до Священного Писання та молитви. Німеччина як держава опинилася в не найкращому становищі. Необхідність полягала у проведенні державних реформ з метою виведення країни з хаосу. Стояло питання взаємних відносин між імператорською та княжою владою. Народ з нетерпінням чекав нових реформ, курфюстська колегія намагалася щось зробити, але її спроби закінчилися невдало.
Німецьке суспільство жило думкою про плани політичної реформи, на кшталт проведених Сігізмундом, Фрідріхом, не мали успіху зроблені Максиміліаном І утворення. Останнім не здійснено опертя на суспільні та народні сили як противаги княжої влади, що стало б надійною підтримкою для Максиміліана в справ зміцнення політики держави та державних реформ. Після того як наступником був вибраний онук Максиміліана І – Карл V питання залишилося не вирішене. В тім це питання знову повернулося і його вирішення відбувалося в ході релігійної реформації.
Необхідно зауважити, що прилеглість монарха до папства звичайно була. Опозиційна сторона, а це в основному курфюсти, князі не намагалися бути поступливими. Німецький народ прагнув національного визволення від римського гніту, чекав справжнього харизматичного лідера, який очолить національний рух, захистить права народу по відношенню до папства, курії, утвердить імператора або ж князя. Не менш важливим виявилося політичне питання, тому що княжа влада спричинила низку невдоволень у містах, серед імперських лицарів, селян, інтелігентних кіл, котрі мріяли про повне внутрішнє переобладнання держави. Імперський рицар Ульріх фон – Гуттен не міг стати сподвижником реформаційного руху.
Такою людиною виявився Мартін Лютер – інтелектуал, доктор богослов’я Віттенберзького університету. Реформація розпочалася у 1517 році з славнозвісних 93-х тез Лютера стосовно індульгенцій римо-католицької церкви. Хоч впливовість тез була настільки сильною в Німеччині, справжня реформація могла виникнути після Вормського сейму 1521 року. Тут вже спостерігаємо домінування протестантизму над католицизмом і заклики Лютера та Ульріха встати і боротися.
Також помітний документ імператора Карла попри зупиненню реформаторської діяльності Лютера. Лютер переховується у Вартбурзі. Реформаційний рух набирає обертів саме у Віттенберзі. Зима 1521 – 1522 років виявляла рішучість людських характерів та настроїв мас. Усе призвело до насильницьких методів католицької руйнації. Такі дії були сприйняті Лютером критично і не схвалені. На думку Лютера насилля не є альтернативою, неприпустимим явищем.
В хід пішли звинувачення католицького духовенства в сторону Лютера. Вони звинувачували його як безпосереднього зачинателя реформації; казали, що реформація – це привід залишення монастирського життя і намагання одруження. Але ж Лютер на відміну від інших ченців, зокрема Цвілінга не залишив монастир і чернечий одяг, повернувшись з Варбургу. Дізнавшись що священики Фельдкірхен та Зейдлер одружені, схвалив їхній вибір, але був одружений у 1525 році. Крім того Лютер вважав неправильними дії по знищенню меси, необхідно було підносити молитви, звернутися до влади і тоді кожен побачив, що ця справа дійсно є від Бога.
Лише один Мартін Лютер визнав княжі права, що належали папі, підтримує саксонського курфюста, говорячи, яка відповідальність лягає на його плечі. Для збереження устрою церкви з поглядів Лютера – необхідна церковна ревізія. Тому він виступає проти усілякого новаторства при збережені старого. Звинувачували Лютера в багатьох речах. Вважав, що такий вигляд реформації ні до чого доброго не приведе, адже в боротьбу будуть втягнені державні діячі, князі. Наслідком цього протистояння стане придушення повстання об’єднаними силами (передбачення Лютера щодо руху реформаторства).
Незрозуміла політика імператора в переплетінні з релігійною реформацією псували розпочату справу, спотворення важливої реформи спостерігав у сектантстві. У процесі проведення реформи Лютер помітив як відступає від попереднього свого релігійного протесту і як результат домігся офіційного визнання громадянською владою, проте усе це чомусь не співпадало з його релігійним спогляданням. Лютер не міг збагнути куди далі зайде така реформація і які будуть її наслідки.
Влада зосереджена в руках князів наробила низку помилок, які їй потім дорого коштуватимуть: заміна католицької меси. Напевне Лютера ніхто не зумів зрозуміти і почути. Реформаційні рухи дійшли до масових вбивств людей та кровопролиття. Проти анабаптистів знайшлася свою управа. Лютер заявляв на революційній мові, що селянські повстання зумовлені пригніченням стану князів та владик, а на самий кінець гнівно говорив, що бунтівників потрібно карати як зрадників, що грабують, прикриваючи свої справи Євангелієм, що це не є служіння Богу, а чорту.
Після проведеного шпейєрського сейму 1526 року поступово утверджувалася церковна організація як князівствах так в містах імперії, які прийняли реформацію. Лютер добивався того, що єпископська влада перебувала у руках володарів. Володарі безсумнівно стали верховними правителями церков. Було видно чітку організацію та контроль над духовенством, створені консисторії, яким надавалося адміністративне і судове право. Введене нове богослужіння та церковний устрій несли за собою секуляризаційний характер власності. Лютер правий у тому, щоб частина доходів від секуляризованого майна використовувалася для блага: утримання шкіл, вчителів, храмів і священнослужителів, благодійних закладів та бідних. Подібний приклад лютеранства брали за еталон католицькі князі. У 1529 році після перемоги Карла над Франціском було зібрано сейм та відновлено Вормський едикт, у зв’язку з появою великої чисельності сект на території Священної Римської імперії. Одні погодились з цим, а інші протестували. Імператор сприйняв це як непокору і з вимогою звернувся до протестантів, у разі непокори – будуть покарані. Лютер вимагав від протестантів покоритися імператору і не коїти дурниць, які можуть закінчитися фатально. Але людські амбіції настільки примітивні, а безглуздість не має меж.
З 1530 року імператорський сейм в Аугсбурзі мав би вирішити проблему. Після смерті Мартіна Лютера, об’єднаний шмалькальденський союз почав війну з імператором, у полоні опинився саксонський курфюст та гесенський ландграф. Саксонський курфюст Моріц думав, що імператор виконає свої обіцянки дані ще раніше. У 1552 році після публічного оголошення маніфесту, протестантські князі взялися за зброю. Імператору довелося тікати від Моріца з Тіроля. Згідно Пассауської угоди 1552 року імператорським чинам, які будуть притримуватися аугсбурзького сповідання буде надана свобода до того часу, доки не буде встановлено релігійну єдність Німеччини завдяки вселенському або національному собору, богословській раді, сейму.
З 1555 року настає аугсбурзький релігійний мир, припиняється боротьба в Німеччині. Мир привів до відновлення всіх прав тим, хто прийняв аугсбурзьке сповідання віри Меланхтона.
Пегас
