12 Рабі аль-аваля  – важлива пам’ятна дата мусульманського календаря, згідно якої мільйонами мусульман відзначається народження пророка Мухаммеда (Маулід ан-набі). Щодо точної дати і року його народження нам невідомо. За традицією ісламу Маулід ан-набі – день смерті пророка Аллаха, тим самим підкреслюється незвичайність особистості, котра полягала в тому, що народження та смерть відбулися в один день, тобто місяць Рабі аль-аваль за хіджрою.

За звичай вважають, що народження пророка відбулося у 570 році нашої ери в місті Мекка. В Мецці на той час процвітала торгівля і зосереджувався релігійний центр з пересічними шляхами караванів: Китай, Індія та Ємен, Візантія, Європа. Мекка очолювалася десятьма правителями із старого племінного роду – курайшити. Плем’я на Аравійському півострові вирізнялося своєю багатобожністю.

У цьому місці розташовувалася Кааба – головне святилище, куди прибувало чимало паломників. За легендою великих зусиль в її будівництві доклав пророк Адам, а відновив – Ібрагім. Кааба має вигляд форми куба. Всередині стояло божество Хубаль поруч із триста шістдесятьма ідолами інших божеств, котрим язичники  віддавали шану у різних місцях Аравійського півострова.

У східну частину Кааби вмурували  чорний камінь – метеорит, що є своєрідним магічним посланням з неба людям, слугуючи предметом шанування в мусульман. Саме звідси беруть свій початок ритуальні процесії, клятви вірності Аллаху. На той час Мекку населяли юдеї, християни та ханафіти (противники багатобожності). Ханафітами не здійснюється зарахування себе  до однієї з релігій.

Пророк Мухаммед (мир йому і благословення від Аллаха) народжується у бідній, проте знатній сім’ї Абдуллаха та Аміни.  За два місяці до народження свого сина помирає батько Абдуллах, а з виповненням шестирічного віку – матір Аміна. Вихованням хлопчика-сироти займався батько Абдуллаха – Абдуль-Мутталіб, а після його смерті – брат Абдуллаха, а по відношенню до Мухаммеда – дядько Абу-Таліб з яким перебував у торгових подорожах.

Сунна підтверджує під час такої поїздки зустріч несторіанського монаха з Мухаммедом в Сирії. При зустрічі з ним, монах сказав, що той матиме велику долю. У молодому віці Мухаммед, мав такі якості, якими  випереджав своїх ровесників, за що назвали «аль-аміном» (в арабському перекладі означає – той, котрий заслуговує довіри).

Навіть купленого Мухаммедом раба Заїда Ібн Харіса після зустрічі з його батьком було віддано без викупу. Але Заїд між батьком та пророком вибрав останнього. Навіть сам Мухаммед був здивований його вчинком та правом обирати, після чого Заїд був усиновленим.

У двадцятип’ятирічному віці допомагає у торговельних справах багатій вдові з міста Мекки — Хадіджі, з котрою, не зважаючи на вікову різницю одружується. В Мухаммеда проявлялася велика любов та повага до своєї дружини Хадіджи, а тому при її житті, ні з ким більше не одружувався.

Його подорожі стали можливістю відкриття світу для самого себе та зустрічі з іншими традиціями, наприклад християнством та юдаїзмом, підготовки з метою переходу курейшітів та інших племен від багатобожжя до єдинобожжя. У релігійному побуті та звичаях мекканці старалися більше роздумувати в усамітнені, дотримуватися посту, піклування щодо бідних. Саме така сторона найбільше приваблювала погляд Мухамеда.

Після чого Мухаммед неодноразово віддаляється в пустелю. Усамітненим місцем майбутнього пророка Всевишнього стає печера Хіра, розташована в горі  Ноор, в якій п’ять років  проводив священний місяць рамадан. У 610 році нашої ери за хіджрою сорокарічному Мухаммеду в момен його сну являється ангел Джибріїл, який оголошує йому про те, що він обраний Аллахом і має сповістити людям волю Божу.

Після цього видіння було декілька. Для Мухаммеда це була радість і водночас страх, радів тому, що з ним говорить Аллах, боявся того, що це більше подібне на одержимість, а не є справжнім одкровенням. Хадіджа переконує майбутнього посланця Аллаха у тому, що той проходить той шлях, що й пророк Муса, з яким говорив Бог. Після слів дружини він стає більш впевненим.

Впевненість дозволила Мухаммеду виступити перед людьми і оголосити їм про Коран – слово Аллаха. Хутба пророка мала доволі просту форму, в якій передавалося єдине божество. Коран звернений як до Мухаммеда так і людей. В тім це є сакральні слова, що виходять від божества, який вибрав найбільш зручний спосіб спілкування з людьми – арабську мову.

Коран водночас був проповіддю та діалогом. Коран одночасно повчає людей, даючи відповіді на їхні запитання, заперечення, дії, чітко пояснює, що знали, розуміли. Багато чого  у тексті вважалося незрозумілим для онуків та правнуків пророка. Тому Коран має вивчатися, перечитуватися, прослуховуватися. Відтак в Корані відкритий новий смисл, краса стилю, відчуття.

Мухаммед закликає жителів Мекки до відмови від язичництва і служіння тільки єдиному Аллаху. Адже Аллахом створений світ, людству дарована благодать та їжа. Пророк говорив про людську гордість, через яку люди стали вважати себе творцями благ. Все у світі звершується по його волі, ним дається і забирається в людей. За гординю люди отримують покарання за смирення та віру – нагороджуються.

Людське життя не є безкінечним. Настане кінець світу. Усе призведе до того, що світ буде перевернутий та знищений. Відбудеться воскресіння мертвих та їхнє приведення до Аллаха на суд. Пророк продовжує говорити, що кожна людина відповість за свої злодіяння і отримає по заслузі.

Пророк говорить про себе як людину, якій дане Одкровення, що Бог є Єдиним. Людині не властиво бути Богом ні за яких умов. Людський порядок має залежати від божественного, а не навпаки. Десять років проповіді пророка не увінчувалися успіхом через неприйняття такого вчення мекканцями. Проте все ж таки хтось пробуджувався і долучався до нього, уважно вислуховували одкровення. Поступово почало формуватися ядро умми.

В результаті загострення конфлікту з мекканцями Муххамед залишає місто. У 622 році нашої ери переселяється до міста Медина. В історії ісламу ця подія стала називатися хіджрою (втечею, переселенням). Від цього дня в мусульманській традиції проходить літочислення місячного календаря. Варто зауважити, що старання та місія пророка  Мухаммеда не пройшли даремно. Аравія уже була готова прийняти віру в Аллаха, так як відбувався вплив 0християнства та юдаїзму та сприяння ханафітів-монотеїстів. Арабські племена давно чекали справжнього реформатора, якому їх  вдасться об’єднати на примирити. Такою об’єднуючою ідеєю по суті стає Іслам.

Мухаммед – правитель нового типу для сучасників, оскільки головною та рушійною силою у його владі є віра в Єдиного Аллаха, в якій розпорядження вважається волевиявленням Творця. Його політичний успіх обумовлений тим, що після того як очолив державу та проявив себе як духовний керівник, зумів зосередити розподільчі функції серед людей. Водночас обіймав три функції: племінний вождь, полководець, третейський суддя.

У 632 році від хіджри, досягнувши шістдесяти трирічного віку помирає в Медині. Смерть виявилася природною, хоча за життя відбувся підрив здоров’я, була спроба отруєння пророка однією жінкою. Медина стала другим святилищем мусульман після Кааби.

Вперше про свято згадується у ХІІ столітті нашої ери в часи правління єгипетської династії Фатімідів. Так як Фатіміди – шиїти, то поруч з цим днем був ще й приурочений день народження зятя Мухаммеда та чоловіка дочки пророка Фатіми – Алі. Хоч свята набули офіційності, але не користувалися популярністю серед народу. І лише у ХІІІ столітті за підтвердженням джерел сунітів організація свята «Маулід ан-набі» відбувається в містечку Ірбела, у Нижній Месопотамії. Велику увагу привертає здійснення урочистостей свята.

Торжеством несеться відпечаток впливу як християнства так і суфізму. Центральна частина святкування – урочиста процесія, під час якої учасники несуть в руках запалені ліхтарі із зображеннями Аміни-матері пророка Мухаммеда, які викликають асоціюв Європі різдвяних свят. Невід’ємний атрибут у святі – прочитане вголос славослів’я —  маваліди.  Набули свого поширення суфійські містичні обряди «сама» із розспівом та зікр – згадування ім’я Всевишнього. Адже завдяки поширенню суфізму у мусульманському світі  набуває популярності і саме свято народження Мухаммеда.

І вже в ХVI – XVIIстолітті нашої ери суфійські шейхи оголошують офіційно це свято в Османській імперії. Але в ХІІІ – ХІV столітті нашої ери мусульманські богослови виступили проти святкування. Свою думку вони ґрунтували на тому, що не слід урочисто поклонятися людині, інакше це буде сприйматися як зрада єдинобожжю. Адже це нагадувало християнську традицію. Відтак до свята причепили ярлик «біда» (нововведення). Нововведення є небажаним та заперечним.

Значно пізніше було отримане право на існування цього свята, попередній ярлик замінено «бідою хасаною» (схваленим нововведенням), хоча критики вистачало щодо ритуалів, де змішані елементи суфізму з християнством. На сьогодні це свято хоч є народним, але немає офіційності. А от Курбан-байрам або ж Ураза-байрам стають відомими, масовими і офіційними.

Тому слід замислитися над тим як би відбувалися інші свята мусульман, якби на світ не народився майбутній пророк і посланець Всевишнього Аллаха.

Пегас

Поделитесь эмоциями

Супер статья
0
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Історія релігій

Священна корова

Корова в релігії зороастризм, Стародавньому Єгипті, сучасному індуїзмі – сакральна тварина. У зороастризмі зустрічаємо термін ...

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *