(Лк.20, 9-16)
У притчі, розказаній Спасителем подається наглядний приклад того, що насправді відбувалося тоді і сьогодні. Ісус Христос розповів притчу не просто так, а переслідуючи основну моральну і духовну сутність людини. Для простого читача вона залишатиметься лише розповіддю, якщо його осмислення відрізняється від богословської точки зору. Довільне тлумачення євангельської притчі або ж виправлення новозавітного тексту змінює смисл, закладений у ньому.
У Євангелії від Луки йдеться про насадження господарем виноградника і його облаштування: мур, виностік, вежа. Розпорядившись ним, передав виноградарям прямо в руки, заручившись довірою до них самих. І тут важливий момент – це дозрівання плоду виноградного та посилання слуг для збирання врожаю. Виноградарі думали, що їм нічого не залишиться, а тому здійснили вкрай необачні кроки: одні були побиті, другі – вбиті, треті – побиті камінням. Інші слуги те ж зазнали розправи.
Що ж вирішує господар? Вирішує послати сина, можливо того хоч посоромляться. Переповнені злості та підступу, злі виноградарі змовились і вбили спадкоємця спадщини. Вони схоплюють спадкоємця і вбивають за межами виноградника. Ісус дає запитання служителям Закону Мойсея: як вчинить господар з тими виноградарями? Первосвященики мали одну відповідь: смертна кара і передання виноградника іншим, котрими будуть віддаватися своєчасні плоди.
Святителем Іоанном Златоустим подане тлумачення самої ж притчі: Бог знав від самого початку, що юдеї схильні до вбивства, а тому й застосував необхідних мір для виправлення, навіть тоді, коли вони побивали пророків, не відвернув Свого погляду, пославши їм Сина, який є Богом Нового та Старого Завіту, адже через смерть Христа здійснилася велика справа; адже за хрест Христів та злодіяння вони нестимуть покарання; язичники отримають благодать, а юдеїв Бог відкине.
Христос цією притчею показує сутність юдейських первосвящеників, на яких лежить важкий гріх, адже дали можливість зробити так, що їхнє місце зайняли блудниці та митарі. Господь ні про що не забуває, а тому усе приготував, проте інші цим не скористалися, отримавши багато-чого від Бога. По виході з єгипетського рабства через Бога був даний закон місто, облаштований жертовник і споруджений храм. Відхід Господній – це велике довготерпіння Боже. Послання Богом пророків – покірність, що доводиться справами.
Златоуст продовжує говорити про вбивство пророків тими, у кого руки в крові, заслуговуючи самі страти, піддали їй тих, що були послані. Як бачимо пророки посилалися вдруге та втретє для знайдення злоби та чоловіколюбства Того, хто послав. У словах «посоромляться мого сина» є вказівка на тих, що вони мають виконати і засоромитися в цьому. Але вони не зуміли справитися з навичками.
Адже тут Господь говорить про вигнання юдеїв як невірних та прийняття язичників. Юдейські служителі зрозуміли, що ця притча торкається їх.
У притчі під «господарем» розуміється Бог, слуги – пророки, виноградарі – юдейські священики, книжники, начальники; під «виноградником» — Богобраний єврейський народ, мур – Закон Божий, який Бог дав пророку Мойсею; виностік – пожертви, які стали старозавітнім прообразом новозавітної жертви Ісуса Христа, вежа – єрусалимський храм, син господаря – Ісус Христос, Син Божий.
Юдейськими служителями і начальниками повинна була проводитися підготовка для прийняття обіцяного Месії, Спасителя. Цього не робилося через використання влади задля власних інтересів. Послані пророки переслідувалися і вбивалися ними, вони перетворилися на пророковбивць, а пізніше – апостоловбивць, відкинувши Спасителя. Виведення сина за виноградник – розп’яття Ісуса Христа за містом. Передання Царства Божого іншому народу – язичникам, з яких утвориться Церква Христова.
Пегас
