(Лк.15,10)
У Євангелії ід Луки, окрім притчі про загублену вівцю є ще й інша, за змістом подібна до неї. Йдеться власне про загублену драхму. Приклади усіх притч Христових взяті із життя. Спаситель говорить доступно до учнів аби ті зрозуміли і глибоко осягнули речі духовного і морального характеру. Притча про драхму є таємницею знайдення людської душі у світі.
Жінка має десять срібних драхм, але одну все ж таки губить. Під драхмою не слід розуміти тільки гроші, а й нашу душу, яка безцінна, бо це не якийсь там метал, наприклад залізо або ж свинець. Закарбовується перш за все образом Божим та написом Царя Небесного. І в брудному середовищі срібна драхма втрачена. Жінці нічого не залишається, окрім пошуків загубленої речі.
Запалюючи світильник і замітаючи в оселі з великим прагненням шукає і знаходить драхму. Святими отцями церкви наголошується на тому, що Богом використовуються різні засоби для приведення заблуканої душі. Господь запалює світильник Євангелія (у Великопокаянному каноні Андрія Критського ним є вчитель покаяння Предтеча і Хреститель Господній Іоанн), щоб показати, що Він є дорога, що веде до Самого Себе. Знайшовши душу грішника Господь радіє із Ангелами Отця Небесного.
Отже, чи можем ми зрозуміти притчу, розказану Ісусом Христом. Під образом жінки є Церква. Через благодать Святого Духа у ній грішники отримують спасіння. Як навчає святитель Кіпріан Карфагенський «грішники, подібно Ною і його сім’ї, яка врятувалася в ковчезі, спасаються благодаттю Христовою. Поза церквою спасіння немає». Ця притча нас навчає тому, що людська душа відчуває благодать Божу у церкві, отримуючи спасіння та вічне життя через Господа Ісуса Христа.
Неможливо уявити життя людського без Церкви Христової. Життя без неї є втратою смислу морального і духовного життя. А тому слід дорожити нею і пам’ятати, що вона як рідна матір піклується і любить своїх дітей. Для свого спасіння людина має усі необхідні засоби: молитву, піст, сповідь, Святе Причастя Тіла і Крові Христової. Душа людська не повинна цього всього втрачати, а очищатися і освячуватися Святим Духом для іншого життя – святого. До прикладу стануть слова преподобного Максима Сповідника: людина може створити рай на землі, коли носитиме його всередині себе. Царство Боже всередині нас самих. Як це відбувається?
З відкиненням грішного способу життя і оновленням життя у Святому Дусі. А як Святий Дух у нас вселяється? В момент щирого розкаяння в гріхах і споживання Святого Причастя. Тоді з впевненістю можемо сказати словами апостола Павла, що Христос живе в людському серці, наповнюючи його Святим Духом (Гал.2,20). Святий Тертуліан писав, що кожна душа є християнкою. Отець Церкви має на увазі людину створену за образом Божим і подобою, тобто уподібнення Богу- Творцю. А оскільки людська душа безсмертна, то вона переходить від смерті фізичної до вічного життя.
Апостол Павло недаремно говорить про перебування Святого Духа в нас і просить не оскверняти храм – тіло, а дбайливо дбати про нього. Душа може заблукати у світі жорстокості і несправедливості, беззаконня та брехні, підступу та лукавства, грошолюбства і корисливості, спокуси та свавілля пристрастей. Але їй слід уникати небезпек і пасток, які готує хитрий древній змій, ворог роду людського і християнського – диявол. Апостол Петро називає його левом, який рикаючи ходить по пустелі (світі) і шукає кого пожерти (звести з правильного істинного шляху, упіймати в пастку).
Душа ніколи не зможе спокуситися, якщо матиме вірний світильник – Іоанна Хрестителя, який приведе її до Отця Небесного, а Бог — Отець через Свого Сина Єдинородного – Ісуса Христа введе до Царства Небесного, де радітимуть всі Ангели за ту душу, що покаялася у своїх незчисленних гріхах, прийняла Христа Бога нашого у своєму непростому християнському житті.
Пегас
