(Мф.25,15)
Притчі Ісуса Христа є алегоричними розповідями, де матеріальні речі несуть у собі моральний і духовно-символічний смисл.
Притча про таланти – це наглядний приклад того як правильно використовувати і примножувати отриманий дар Божий. У нашому повсякденному житті ми стикаємося з такими речами найчастіше.
Господар, котрий має у своєму підпорядкуванні слуг та рабів, відправляючись у далеку мандрівку віддає їм не тільки розпорядження, а й дарує кожному таланти по мірі їхньої здібності. Першому дав п’ять талантів, другому – два, третьому один. Можливо під цими талантами розуміється дещо інше, ніж ми можемо просто собі уявити.
Зі слів преподобного Анастасія Синаїта під «талантами» одними вважається ніщо інше як Святий Дух, що дається через Таїнство Хрещення, другими – це дари зцілень від Бога та повчання Богом натхненого Писання, виявлення сорому перед Тим, хто дарував це та їхнє наближення до добродійств. Адже лукаві, не зрозумівши Промислу Божого почали думати, що вони праведники, саме завдяки праведності ті наділені такими дарами. Проте затьмарившись і осліпившись гординею як у цьому так і іншому житті, з позбавленням дару успадкують геєну вогняну.
Щодо самих талантів висловлюється вчитель церкви, візантійський богослов Василій Великий. Святитель говорить, що таланти є усіляким даром Божим, така отримана благодать має примножуватися, перетворюватися в благодійність і на користь інших, оскільки немає таких, що позбавлені чатини цієї благодаті.
Святитель Григорій Двоєслов під «талантами» розуміє існування п’яти почуттів, серед яких зір, слух, смак, нюх, дотик. Цими талантами втілюються п’ять почуттів, якими пізнається світ; два таланти – це втілення, один – осмислення. Блаженним Ієронімом Стридонтським євангельські слова притчі пояснюються так: п’ять талантів – це різні дари, які має кожен, маються на увазі почуття, піддані випробуванню, два таланти – це розум і справи, один талант – розум, яким ми відрізняємося від тварин (мається на увазі безсмертна душа людини).
Господар, що відправляється в довгу подорож – це Господь Ісус Христос, що вознісся на небеса після Свого Воскресіння. Його прибуття – другий прихід Христа і справедливий суд Божий. Раби, яким господар роздав таланти на думку богослова Євфимія Зігабена є єпископи та вчителі церкви.
Святитель Кирило Олександрійський говорить про раба, який закопав дарований йому талант в землю. Як стверджує отець церкви така людина буде позбавлена як Святого Духа так і того дарування від Бога, працелюбні отримають гідну нагороду. У словах Марка Подвижника присутня важлива річ: час покаяння, особисте виправлення перед Богом. Бо звершене діяння в чистоті поза плотськими помислами важливіше для Вищого Архієрея – Христа Спасителя.
Більш глибоко у питанні притчі про таланти підійшов блаженний Феофілакт Болгарський. Пояснює значення євангельських слів наступним чином: талант – це те, що дароване від Бога, який людина має представити перед Творцем. В разі, якщо посудина не є великою, той дар буде вкладений такий самий, коли ж великий – то такий і буде.
Із притчі про таланти ми повинні винести для себе моральний урок: не розтрачати отримані від Бога таланти з метою їхньої поступової реалізації, не закопувати нами дар Божий глибоко в землю, надіючись на те, що ніхто його не виявить, не дізнається, а старатися прагнути збільшувати дароване в кілька раз. І тільки побачивши наші старання, прагнення та зусилля зберегти та примножити дароване, Господь удостоїть нас найбільших нагород, яких не сподівалися отримати від Нього.
Пегас
