(Лк.16,8)
Цією притчею розкриваються прийняті мудрі рішення людиною заради збереження свого становища у суспільстві. Багатий чоловік був перш за все землевласником і жив неподалік свого маєтку. Він же ставить домоправителя – відповідальну особу над маєтком. Здавалося справи йшли досить непогано аж поки хтось не доніс до землевласника, що власність його розтрачається марно.
Чоловік багатий жадає звітності від домоправителя за порядок справ у маєтку. Та домоправитель чинить справедливо, щоб не осоромити себе в очах свого господаря. Він закликає боржників господаря і просить написати розписку, хто скільки винен йому. Перший написав, що замість сто мір оливи винен п’ятдесят, другий сто мір пшениці замінив вісімдесятьма. Як бачимо домоправитель нарешті скористався розумом, відкрив для себе шлях, щоб не втратити роботу, свою посаду.
Що ж робить господар по відношенню до свого домоправителя? Він хвалить його за те, що зміг вийти з складної ситуації, керуючись мудрістю, обдуманістю. Чи є дивною сама похвала?
У цьому випадку господарю нанесений ще який збиток, але той не зважаючи на ці речі удостоює похвали свого домоправителя, замість подання скарги до суду. Блаженним Феофілактом Болгарським розкривається уся суть цієї притчі в трьох положеннях: у першому – Бог є власником всього за правом Творця; у другому – людина є домоправителем, розпорядником і не більше; у третьому – існує як праведне так і неправедне багатство.
Праведне багатство має бути чесно та в трудовий спосіб, а якщо воно зібране нечесно, неправедним шляхом – неправедне. Праведним вважається те багатство, яке перебуває в процесі роздавання. А якщо людина сидить на ньому, жебракам і убогим, які не мають багатства, не роздає, то таке багатство є неправедним.
З погляду іншого отця церкви Симеона Нового Богослова, часи осудження включаються тоді, коли людина набуває багатство.
Отож, під багатим господарем, землевласником розуміється Господь, домоправителем – людина, у руки якої доручене саме дорогоцінне життя, добрі справи, милосердя та інше. Але не всі користуються такою можливістю, і розтрачають безглуздо Богом увірене задля справи спасіння. То який тоді для людини вихід? Безрозсудна розтрата чи використання дарування на благо суспільства, поміч бідним і нужденним.
На превеликий жаль сьогодні ми цього не бачимо. Натомість спостерігаємо нікчемність і безглуздість дій несправжніх домоправителів. А цей як ми помітили зумів опанувати себе, взяти в руки, не розгубитися з думками і вийти з становища, в якому опинився. Хіба ж не ту саму картину сьогодення спостерігаємо, намагаючись збагнути, що для нас корисливе і шкідливе.
Подивімося на сучасний світ і поміркуємо трішки: Бог як власність дає людині безцінний дар – життя, а як вона відноситься до нього, цінує, шанує, зрештою віддячує Творцю? На сьогодні бачимо чимало випадків з частим недооцінюванням того, що перебуває у владі Бога, примітивним ставленням до цього. І усе це тягне за собою велику відповідальність перед Ним, звітування наших справ, справедливо чи не справедливо вчинили у тому чи іншому випадку, чи не злегковажили своїм становищем, не знехтували добротою Божою.
Пам’ятаймо, якою не була власність, стараймося дорожити нею кожну хвилину свого життя, не сподіваймося пройти шлях без випробувань, посланих нам від Господа, щоб переконатися у тому чи спроможні стати мудрими управителями свого життя, будуючи його не на хиткій, міцній основі – вірі в Бога, любові до Нього і ближніх, милосерді та співчутті до тих, хто найбільше відчуває у цьому потребу.
Світ зміниться тоді, коли людина вибере інший спосіб життя, відвернувшись від неправди, обману, брехні, а буде керуватися розумом, мудрістю, використовуючи довірене їй Творцем на благо людства. Зараз як не дивно помітні ці проблиски. Цінуймо час, людей, життя, Христа.
Пегас
