Досліджуючи історію християнства у вічі кидається особистість імператора Констянтина І, язичника за походженням, далеко людини не релігійної. Імператор вдається до рішучого кроку – 313 року в Мілані перетворює християнство в державну релігію, тим самим зберігаючи за собою владу.
Так як гностики заважали духовенству своїм вченням, то ті заручившись підтримкою імператора вмить вирішили проблему, що виникла на їхньому шляху. Крім того озброєнні солдати Констянтина увірвавшись в будинки вбивали ні в чому не винних людей. Стало зрозумілим лише одне, що в політику Візантійської імперії були втягнені представники духовної інституції і мали певну вигоду від неї, оскільки обдаровувалися різними почестями зі сторони правителя держави. Тим не менше державна політика тільки сприяла матеріальному становищу духовенства того часу.
Перед церковниками постали реальні конкуренти, що в свою чергу могли підірвати їхній авторитет і вплив, стати зворотною реакцією самого суспільства. Так чому церква відкинула протоєвангеліє , адже могла зберегти ці артефакти у своєму книгосховищі, подібно Олександрійській бібліотеці? Інша ж річ політика, яка затуманювала свідомість високопоставлених духовних осіб, не даючи можливості вирватися з її тенет. Натомість вони пішли не мирним шляхом врегулювання відносин з гностиками, втративши моральні і духовні норми поведінки. Проте зупинити процес поширення протоєвангелій духовна влада не змогла.
Так в період ІV століття з’являється стародавній рукопис тексту апокрифу на сирійській мові, який отримав назву «Протоєвангеліє від Якова». Він зберігся в багатьох перекладах мов християнського Сходу. До V століття нашої ери у використанні сирійської книжності перебували два переклади цього тексту – більш стародавній і новий.
Перший лише частино став відомим як єдиний рукопис, що знаходився в Британському музеї. На відмінну від нього, в манускрипті було знайдено апокрифічні твори, які привернули увагу самих науковців: у грецькому перекладі збереглися «Євангеліє дитинства» (про дитинство Ісуса Христа) та розповідь про Успіння Діви Марії «Відхід Владичиці Марії з цього світу». І що цікаво, другий переклад, який дійшов у V столітті нашої ери близький і переплітається з розповіддю про закінчення життя Діви Марії. Французькими науковцями А.Даремо і Ш. Наффахом виявлено два апокрифічних тексти. Перший належить до східно- сирійської або ж інакше кажучи несторіанської традиції, а от інший, західно — сирійський – стосується яковітської, мелькітської та маронітської.
У монастирі святої Катерини на Синаї, Даремо здійснив опис двох фрагментарних сирійських рукописів, а Наффаху вдалося знайти в каталогах різних сирійських рукописів 17 текстів західно-сирійської традиції. Так, наприклад, текст апокрифічного твору, який торкається історії життя Діви Марії є компіляцією східно-сирійської традиції. Адже неймовірне те, що даний твір написаний сирійською мовою, в точності відтворює життя Марії, матері Сина Божого, де використано кілька джерел, поєднаних в одній розповіді.
Наприкінці ХІХ століття Е. Бедж вперше опублікував «Історію блаженної Діви Марії». Видавництво Беджа базується на двох рукописах і представлені редакцією текстів – просторового і короткого. Перший текст рукопису відноситься до ХІІІ-ХІV століть, був віднайдений та скопійований ним в гірському поселені Алкош, неподалік від міста Мосул – резиденції халдейського патріарха. На даний час копія з іншими колекціями дослідника зберігається в Ліддській університетській бібліотеці , тобто у Великобританії. Беджем було знайдено текст короткої редакції в Королівському Азіатському товаристві, у місті Лондон. Другий рукопис ймовірніше датується ХІІ століттям.
Стосовно протоєвангелія Якова можна сказати, що популярність цього твору велика, так як був в ранній середньовічний період перекладений на різні мови, включаючи сирійську, коптську та вірменську. Ранній текст твору було знайдено в Єгипті у 1958 році на папірусі, який носить ім’я дослідника Бодмера. Апокрифічний текст називається «Народження Марії. Одкровення Якова». І як не дивно це звучатиме, папірус відносять до ІІІ століття нашої ери.
Протоєвангеліє Якова достеменно знав Оріген, так як дата його написання коливається між 200 і 150 роком нашої ери. Значить автор цього твору був добре ознайомлений з канонічними Євангеліями, а відтак апокрифічний текст швидше писався після писемної новозавітної традиції, виняток складають інші джерела, усні розповіді. Якщо в синоптичних Євангеліях Ісус народився у хліві, то за протоєвангелієм – в печері. Авторство протоєвангелії приписують якомусь Юстину, хоча свідчень про використання цієї книги саме ним немає.
За іншими підтвердженнями протоєвангеліє ведеться від імені сина Йосифа – обручника і брата Ісуса- Якова. Розповідь про чудесні народження Марії та Ісуса у такий спосіб відкривала легенду про непорочне зачаття і перейшла в полеміку з тими, які не визнавали народження Ісуса Христа від Святого Духа, вчення котрих заперечував один із шанованих християнських діячів, що очолював єрусалимську спільноту. Також з’ясовується, що даний твір належить одному автору, який його і написав. В більшості випадків автор намагається вибудувати розповідь за допомогою різних джерел, які абсолютно не стосуються Діви Марії та свідчень, запозичених ним в Євангеліях від Матвія та Луки (у цього євангеліста взято найбільше ). Таким чином маємо текст з уривками від синоптичних євангелій.
Запозичено також тексти зі Старого Завіту, наприклад з першого розділу книги Царств, які перегукуються з протоєвангелієм, в якому описуються батьки Марії – Йоаким та Анна. Ім’я дружини Елкана Анни фігурує у книзі Царств і співпадає з протоєвангелічним. Чому автор запозичив розвиток сюжету про народження Марії з Старого Завіту, невідомо. Та й зрештою юдеєм він точно не був, оскільки мав би бути обізнаним з релігійним життям Юдеї, проте чомусь проігнорував цей момент.
Виявляється, що автор писав в період не існування Єрусалимського храму, так як юдеї були розсіяні по всій землі. Значить, написане стосувалося християн, які розмовляли на грецькій мові, а не арамейській. В тім невідповідність прослідковується з першого рядка тексту, де вказано, що через бездітність терплять ганьбу Анна та Йоаким. Тоді ж як в старозавітному тексті Царств, особливо в історії народження Самуїла, усе ці докори переносить на собі жінка, оскільки в Елкана вже було двоє дітей від попереднього шлюбу. А далі йдеться про відлучення батьків Діви Марії від храму, заборона жертвоприношення. І в такий спосіб спостерігається напружений драматизм і протиставлення настільки жорстоким юдеям самого Йоакима.
Насамперед, протоєвангеліє Якова хоч і має інтерес, але містить багато суперечностей і нерозумінь автора, далекість від звичаїв юдеїв, тощо. Наявність відсутності вказаних міст – Назарета і Віфлиєму, в протоєвангелії, ставлять її під сумнів.
Чим же ш закінчується протоєвангеліє Якова? Якоюсь незрозумілістю, приписуванням слів самого Якова, який оголошує себе автором цієї розповіді, повертається до Єрусалима після смерті Ірода, а до того часу переховувався в пустелі. Але ж при чому тут юдейський Ірод, який вбив младенців у Вифлиємі, яке відношення він має до Якова? Цілком логічно можна стверджувати, що апокриф настільки сфантазований, містить чимало різного роду християнських легенд, до того ж уявлень в саме християнство про древні античні божества.
Реально, в творі відчувається перепрацьований гностичний вплив (присутність ідеї Ісуса – божества, чудесні властивості якого присутні в Марії ). Апокриф відповідав релігійним запитам основної маси тих християн, які абсолютно були далекими від незрозумілих догматичних суперечок між гностиками та ортодоксами. Одні так сприймали християнство, а ті взагалі – інакше.
Богдан Стрикалюк
