Проповідь у день інтронізації Філарета, Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України

                                 Слава Ісусу Христу!                     art_12393_5_1      

  Дорогі  у Христі  брати і сестри!                                            

 22 жовтня  ми    вшановуємо   пам’ять  святого апостола Якова Алфеєва , а також       відзначаємо   знакову  і важливу подію в історії духовної культури  і житті  Православної  Церкви – день інтронізації  Святішого  Патріарха Філарета.

Як  апостол  Яків, який багато потрудився  у зміцненні  Церкви Христової  і      поширенні  Євангелії  віри , таким  самим чином  наш  Архіпастир  прийняв  на себе  велику  місію  – відродити  втрачену духовність , моральність  суспільства  у  часи безбожництва  і  безвір’я , ведучи  Святу Церкву  мученицьким  і страждальним  шляхом  для щоб  зберегти  її  «чистою, і непорочною, без усілякої  плями гріха»  перед Богом (Еф.5).   Апостола    Якова  не  любили  книжники, первосвященики, фарисеї і садукеї  за те, що  він  свідчить про істину – воскреслого  із мертвих    Господа нашого Ісуса  Христа,   так само  і до   Патріарха  Філарета   проявляли  неприязнь,  ворожість , забуваючи  заповідь, даровану  Спасителем «Заповідь нову даю вам, щоб любили один одного,; як Я  полюбив вас, так і ви любіть один одного.  Потому  пізнають всі, що ви  Мої учні, якщо  матимете любов між собою» (Ін.13, 34-35).

Із життя  святого апостола чітко видно, що  він  почав свою проповідницьку  діяльність  після   дня  Зішестя Святого Духа в Юдеї,  Едесі, Тирі, Газі, Єлевтерополі,  сусідніх  містах, у Персії та Єгипті.  Так само  і наш  Архієрей  благовістить  живоносне, наповнене благодаті  Духа Святого Слово  Євангелії  Христової  по усій  українській  землі, доносячи  Його  в уми, серця і душі  людські.  Апостол  Яків  постраждав  за віру  Христову  у 67  році  після Різдва Христового,  був розіп’ятим   на хресті  у місті Мармариці (Лівія). Так  і сьогодні  Святіший Патріарх Філарет  несе  на собі   терновий вінець і  мученицький хрест, будучи  розіп’ятим  душею  і серцем  за  Україну, її народ,  віру і правду  Божу.

Патріарх Філарет  за  образом  Христа Спасителя  є  світильником, що світить усім, хто  в темряві променем  всеохоплюючої  божественної любові;   показуючи приклад  у  своєму  слові, вірі , житті,  благочесті  і духовній  чистоті.   Хай  Милостивий  Господь  допоможе  нашому  Предстоятелю Церкви  зберегти  єдність  українського народу,  ведучи його  шляхом  покаяння  до  вічного і блаженного життя у Царстві Небеснім, заступаючи  своїми молитвами  вірних   перед Пречистою і Благословенною Богородицею, просячи, щоб  Вона  захистила  нас,   Україну, христолюбиве воїнство  під Своїм  Небесним Омофором повіки віків.

Нехай  милосердний Господь  пошле  усі  необхідні земні  і духовні  блага  нашому народу і дарує спасіння  і перемогу  через  Хрест свій святий  над ворогами і видимими і невидимими, щоб прославлене  було  всечесне і святе   ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, завжди, нині, і повсякчас, і навіки  віків. Амінь.

Слава  Ісусу Христу! 

Ієрей УПЦ КП  Богдан Стрикалюк

 

 

Обговорення: Коментування вимкнено
  1. анатолій сказав:

    Незважаючи на декларовану половиною населення України приналежність до православ’я, приблизно така ж частина населення (близько 50%), за даними різних соціологічних досліджень, є носієм низки елементів язичницького свідомості. Зі спробами національного відокремлення та звернення у зв’язку з цим до минулого свого етносу, до його коріння, що найчастіше супроводжується прагненням частково відтворити на новій основі традиції і елементи його способу життя, поширенню неоязічества.Поряд зберігаються і передаються з покоління в покоління язичницькі вірування і уявлення, елементи віри в магію, чаклунство, духів, астрологію та ін.

  2. анатолій сказав:

    Національні виклики глобалізаційної епохи полягають насамперед у тому, щоб, з одного боку, зберігати й розвивати свої традиції, свою ідентичність, а з другого — брати доцільну участь в глобалізованому розвитку, зокрема, світового культурного, духовного спадку. Для того, щоб узгодити перше і друге, треба актуалізувати ті власні традиції, які є продуктивними в сучасному світі, вміти на їх основі протистояти чужим — тим, які не є на вітчизняних теренах корисними, та могти запропонувати свій плідний, цікавий іншим культурний і духовний внесок. Перед такими викликами опинилися й історичні церкви України (як інституції, клір і віруючі). [Ред.. Л.О. Филипович. Релігія і нація у суспільному житті України й світу. Київ., Наукова думка, 2006. с. 219].

Коментування закрито

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook