Слово патріарх походить від грецького слова «патріархес», що означає – володіння, початок, влада). У іудаїзмі патріархом вважався батько єврейського народу: Аврам, Ісаак та Яків, в християнстві — старозавітній святий, який шанувався церквою як виконавець волі Божої до так званої новозавітної епохи, в протестантизмі патріархами вважають Яна Гуса, Лютера, Дж. Уікліфа, Ж. Кальвіна, У. Цвінглі, в католицизмі – римських пап.
За допомогою археології науковці намагаються з’ясувати, який із археологічних періодів співвідноситься з епохою старозавітніх патріархів? І в якому саме контексті ці розповіді про них виглядають більш правдоподібно? Пошуки чомусь виявились без жодного результату. Вільям Олбрайт (1960 р.) робив спроби співвідношення життя Аврама з так званою епохою Середньої Бронзи (ХІІ –ХХ ст.. до н.е.), а іудейський вчений Беньямін Мазар, родоначальник ізраїльської школи біблійної археології зробив своє наукове припущення, помістивши епоху патріархів в ХІ століття до нашої ери.
Деякі вчені відкидають думку, щодо розповідей про патріархів часів Старого завіту, вважаючи, що вони не містять взагалі ніякого історичного зерна, яке на їхній погляд здається «малим», про яке не слід і говорити. Таким чином виникла скептична наукова думка про те, чи дійсно існували такі патріархи як Авраам, Ісаак та Яків?
Спробуємо зробити дуже чіткий аналіз про патріархів , класифікувати періоди становлення патріархів Старого Завіту згідно періодизації:
- Аврам (ХХІ –ХХ ст. до н.е.);
- Ісаак — син Аврама та Сарри (ХХ ст. до н.е.);
- Яків – син Ісаака та Ревеки (бл. ХІХ ст. до н.е.).
Аврам — перший патріарх після ери Потопу. Згідно книги Біблії Аврам є першим євреєм та начальником єврейського роду, нащадок Евера та правнук Сима (першого сина патріарха Ноя). Народився Аврам у шумерському місті Ур в ХХІ – ХХ ст. до н.е. ( в Біблії часто згадується Ур – халдейський, який вважається стародавнім містом південної Месопотамії). Тут патріарх одружився на своїй однокровній сестрі Сарі, якій вже пізніше Бог дасть ім’я Сарра.
Батько патріарха Аврама Фара залишив це місто, взявши з собою своїх синів : Аврама та Нахора, Сару і внука Лота (від сина Арана, який дуже рано помер) і відправився в Ханаан.
Проте чому Фара пішов саме в місто Ханаан в Біблії ніде не згадується, відомо лише те, що Фара був прихильником ідолопоклонства, а в той час ідолопоклонство вважалося великим гріхом проти Бога. Можливо, тому смерть сина Фари Арана була невипадковою, а швидше за все – попередженням для нього. По дорозі в Харран (північне місто Месопотамії) батько патріарха Аврама помирає при досить незрозумілих обставинах. Бог наказує Авраму йти з дому батька , слідуючи іншим шляхом. Після першого явлення Бога Авраму, Він благословляє його і дає йому, власне, ім’я Аврам («батько багатьох племен»).
Коли патріарху Авраму виповнилося 75 років, разом з своєю дружиною Сарою, племінником Лотом, зі всією матеріальною власністю та людьми — оселився на землі хананеїв. Йому була дана Божа обітниця, що ця земля перейде до його нащадків. Аврам будує жертовник, продовжуючи рухатись на південь. У цій землі настав голод і він змушений був йти в Єгипет, щоб уникнути його. В місті Єгипті, відчуваючи зі сторони єгиптян небезпеку щодо Сари, Аврам називає її сестрою задля безпеки. Фараон взяв Сару за жінку, Аврамові теж було непогано: він мав дрібну і велику худобу,ослів, рабів та рабинь, лошаків та верблюдів.
Цікаво: На той час це вважалося великою власністю для людини Близького Сходу, а полігамія («багатожонство») також існувала у ті часи, що є неприйнятною у наш час.
Не менше скептичних науковців підтверджують, навіть вважають за можливе говорити про реальне існування патріарха Аврама (бл.1850 р. до н.е.), який дійсно залишив місто Ур (сучасна територія держави Ірак) та мігрував в Ханаан (сучасна Палестина). Інші ж дослідники сумніваються, кажучи: якщо ж патріархи існували, то нам тоді нічого невідомо достовірно про них самих, ні про те, в який саме час вони жили.
Якщо Олбрайт допустився помилки щодо життя Аврама на одне століття, то іудейський вчений Мазар – аж на одинадцять століть. Таких помилок,особливо в дослідженні біблійній археології допускати не можна. Все повинно бути чітко і послідовно, згідно історичної біблійної хронології.
Інші науковці стверджують, що розповіді про самих патріархів є всього лише анахронізмами і, звичайно, не можуть бути прив’язаними до якоїсь визначеної історичної епохи.
Стрикалюк Богдан,
магістр релігієзнавства
