У четвертий тиждень після Пасхи 28 (15) травня Православна церква вшановує пам’ять великого подвижника і засновника загальножительного чернецтва в Єгипті преподобного Пахомія Великого.
Пахомій Великий вважається великим подвижником віри, наставником чернечого життя, прикладом ангельського співжиття. Тому як говорив преподобний Силуан Афонський обличчя монаха не можна побачити під час молитви, а лише чернечий одяг, то кого ж тоді людина бачить? Монаха? Ні! Вона бачить образ ангела розпростертими крилами, як обличчя ангела не можна роздивитись, то тим самим і не можна побачити обличчя монаха.
Пахомій Великий народився близько 295 року у Верхньому Єгипті, в Фіваїді, околицях міста Есне, виховувався і зростав в язичницькій родині. Батьки його були язичниками. Його було відправлено до школи, у якій викладали правила моральності. Одна жінка намагалася його звести на неправильний шлях, але Пахомій дав їй чітку відповідь, що не може здійснювати такий поганий вчинок так як вона вважається для нього сестрою, і цей гріх є не припустимим.
Про сій випадок з жінкою він розповів монахам, застерігши їх від усілякий пристрастей і спокус. У двадцять років його було забрано до війська. Він вперше зустрічається з невідомими людьми, які у свою чергу пригощали солдатів різною смачною їжею, а коли дізнався, що це християни, то відразу ж присвятив себе служінню Богові. Після несення військової служби, оселився віддалік у поселенні Шенесіт. У ньому він був охрещений, проживаючи недалеко від храму Серапіса.
Усі засоби для проживання Пахомій роздавав місцевим біднякам, в тому числі овочі і плоди пальми віддавав тим,хто приходив до нього. Демонстрував свою любов до ближнього, слугуючи хворим людям. Під час слізної молитви у пошуках істини, відчув голос Божий, який вказав йому що істина перебуває у храмі олександрійського єпископа Олександра.
Пахомій відправляється до суворого аскета Паламона, щоб стати його учнем. Пройшовши трьохмісячне випробування, яке вважалося непосильним для багатьох, Пахомій стає монахом. Паламон привчає його до молитовної бадьорості, суворого посту, не дозволяючи споживати хліб з маслом на Пасху, лише з сіллю, посипаним зверху попелом.
Пахомій завжди слідкував за тим, щоб розум керував над його тілом, не давав сну очам своїм, усамітнювався серед гір і цілі дні і ночі перебував у постійній молитві з високо піднесеними руками, не даючи жодної можливості опустити їх донизу. Ходячи по пустелі, і досягнувши рівнини поселення Тавенесі він почув голос: «Пахомій, Пахомій, веди подвиг і перебувай на цьому місці; побудуй собі обитель, і багато людей прийде до тебе, щоб стати монахами біля тебе і отримають вони користь для своїх душ».
Пахомій розповів про надзвичайний голос Господа і пророче слово. Обидва відправились у поселення Тавенісі і побудували там келію. Старець Паламон прорік про свою смерть і майбутнє відродження монастирів Пахомія Великого.
Преподобний Пахомій став взірцем, вчителем, наставником і суддею для ченців. Він навчав ченців, щоб ті не були слабкими у молитві, користуватися випадком, щоб один брат дав іншому братові слово настанови, утримуватися від їжі щосереди і п’ятниці. Керівники монастиря були впевнені у тому, що світ не є місцем для відпочинку, а посиленої праці, постійної боротьби зі злом, самовідречених подвигів. Тим самим життя кіновій (загальне життя ченців) відрізнялося від відлюдницького способу життя.
Ченці монастиря преподобного Пахомія, коли відправлялися у далеку дорогу, дотримувалися безмовності, у світських будинках не споживали їжі. У тавенісійській кіновії вели подвиг копти, а вже трішки пізніше сюди прийшли греки і римляни. У справі опіки над греками Пахомію Великому допомагав Федор – колишній читець Олександрійської церкви. Від греків Пахомів навчився володіти грецькою мовою.
Преподобний Пахомій в усьому своєму житті став гідним прикладом для своїх братів, боронячи їх від єресей, слугуючи хворих монахам, відвертаючи їх від людської гордині, возвеличення, гніву, заздрості, закликаючи до щирого покаяння серця і душі, любові до Бога і свого ближнього. Пахомій отримав від Бога дар прозорливості (споглядання речей наперед, того, що має відбутися в реальності, і випереджання цієї реальності).
За його допомоги було побудовано шість монастирів і церкву для бідних пастухів. Під його керівництвом у монастирях нараховувалося близько семи тисяч ченців. Ним було написано чернечий устав і правило для чернецтва. Він відійшов до Бога у 346 році після Різдва Христового.
Нехай ще за його молитвами Всемилостивий і Люблячий Господь Бог подає нам грішним, покаяння душі і сокрушіння серця, сили у постійній молитві, твердості у непохитній вірі, незламності у протистоянню усякому не правдивому вченню, відсічення тілесних пристрастей і різних спокус, примноження любові до Бога і свого ближнього, щоби споглядаючи на ангельський образ життя цього святого угодника Божого, ми змогли провести своє християнське життя в усякій побожності і духовній чистоті. Благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога- Отця і причастя Святого Духа нехай буде завжди з усіма нами!
Щоби у своїм побожнім духовнім житті, згідно святих заповідей Божий, віри, любові і духовної чистоти, ми стали спадкоємцями вічного Царства Небесного. Амінь.
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Ієрей Богдан Стрикалюк
