Праксеологією варто називати таку науку, яка досліджує практичну філософську діяльність. Прaктика філософа є завжди благим вчинком. При пізнанні блага філософом вибудовується благе буття. Згідно визначення китайського філософа Конфуція,  шляхетному чоловіку потрібно думати про дев’ять речей: чітке бачення, слухання,  привітливий вигляд обличчя, щира мова, шанобливість вчинків, обережність дій, запитувати при необхідності в інших, коли є сумніви; пам’ять щодо зворотних наслідків свого гніву; пам’ятати про справедливість при можливості вилучення користі.

Вірменським філософом Давідом Анахтом  було відмічено, що філософу необхідно прикрасити себе не однією лише теорією, а практикою. Він говорить: «Метою теорії є істина, а метою ж  практики є добро, так як з допомогою практики філософія прикрашає моральність, творячи добро шляхом відкидання пристрастей».

Праксеологія

Стався історичний поділ філософії. Перша частина називалася теоретичною, інша ж – практичною. Перед теоретичним розумом постало таке питання: «Що я можу знати?», тоді ж як практичним: «Що я повинен робити?». За допомогою теоретичної філософії (фундаментальної) здійснюється опис світу. Практичною філософією приписуються правила та настанови вчинків та життя як підґрунтя істин, що  відкриваються через теоретичну філософію.

Для цього необхідно навчатися. В інакшому випадку, згідно слів Конфуція, це призведе до того, що благі принципи можуть стати пороками. Безпосередньо розумом філософ досягає самоволодіння. Малюючи образ такої людини, німецький філософ Шопенгауер говорить наступне: «Нарешті, в якості практичного, розум, перш за все, виявляється в людях, дійсно розумних за своїм характером, яких тому називають в звичайному житті практичними філософами і які відрізняються незвичайною рівновагою як при неприємних, так і радісних подіях, незворушністю та неухильним виконанням прийнятих рішень».

Предметом практичної діяльності виступає філософ. Філософом встановлюються відповідні правила поведінки, робиться спроба перетворити себе, змінити та  зробити своє життя власним твором. При пізнанні самим себе необхідно бути таким, стаючи істинним собою пізнаєш  істину як себе так і іншого, змінюючи себе та інших. То що ж тоді розуміється під поняттям «практика»?

Практика є усвідомленою зміною реальності. Вона є обумовленою через практичну свідомість, відображену значними параметрами ситуативності та розробленими регулятивами її перетворення. Зміна ситуації – передумова зміни свідомості. Свідома зміна є підґрунтям спостережень ситуацій у пробному, експериментальному їхньому перетворені. Окрім практичної, існує ще й духовна діяльність – опосередкована, свідома зміна свідомості. Будучи опертими на спостережно-експериментальній практиці, суб’єктами духовної діяльності описується реальність та розробляється теоретично обґрунтований проект їхніх перетворень як трансляції в практичній свідомості. У філософську ж діяльність включена філософська практика.  Такі практики перераховуються французьким філософом Мішелем Фуко:

а) регулярність оцінюючого огляду власних вчинків та думок;

б)  сконцентрування душі, самозбирання та самосконцентрування; а далі  Фуко виокремлюється  відчуженість, яка дозволяє нічого не помічати навколо себе, власні випробування через спокуси та страждання, душевна відкритість вимагає щиросердечного висловлення Всього та всієї Правди, визнання – засіб тримання мови при висловленні всієї істини про самого себе.

Досить цікавими є факти про піфагорейців, які не вставали з ліжка до тих пір, доки не згадали, що вони власне говорили або чули, про що власне йшлося після цього, а потім пізніше. Наприклад стоїками проводилися вправи по боротьбі з гнівом. Такому випробуванню піддав себе стоїк  Епіктет, намагаючись утримувати гнів протягом дня. Заключивши з собою договір на два, чотири, а той тридцять днів, Епіктет мав змогу не впадати в гнів протягом цього терміну, вчинивши жертвоприношення богам. Життя також повинно бути випробуванням, в якому людина пізнає, ким є насправді і на що насправді здатна.

Пегас