Первісна людина відчувала страх перед силами природи, але вже пізніше вона почала пристосовуватися до них. Таким чином виникає шанування і поклоніння силам природи, що частіше всього носили божественний характер. Людина стала використовувати вогонь для більш якісного приготування їжі, який пізніше стане об’єктом поклоніння для людини в індуїзмі і зороастризмі.
Як наслідок утворюються різні форми первісних релігійних вірувань: анімізм (у Північній Америці), тотемізм (Австралія та Океанія), фетишизм (Африка), шаманізм (Північна Америка, країни Азії), магія (Стародавній Єгипет, Шумер).
Відомо, що корінні індіанські племена вірили у безсмертя душі, життя після смерті, а ідея ж самого воскресіння душі поступово почала переходити у християнство. На думку індіанців, зерно, що посаджене в землю символізувало смерть, а пшеничний колос, який виростає і наливається зерном – воскресіння. Таким чином відбувається своєрідний перехід ідеї воскресіння душі у християнство.
Соціолог і дослідник тотемізму Дюркгейм намагається провести чітку аналогію між тотемізмом і християнством на прикладі культу жертвоприношення батька двома синами і поїдання плоті, яке у християнстві розуміється як причастя тіла і крові Христових. Виникає питання: чи має християнство безпосередній зв’язок з первісними релігіями? Відповідь буде однозначною. І якщо ми будемо уважно спостерігати за деякими речами у християнстві, то зможемо провести чітку паралель з первісними релігіями
Фетиші або ж інакше кажучи речі, яким передусім надавався сакральний, божественний характер є помітними у християнстві. Це перш за все християнські обереги, які слугують захистом для життя і здоров’я людини від впливу злої сили: натільні хрестики, медальйони із зображенням Богородиці, Ісуса Христа, інших святих, чернечі чотки, єпископська панагія і інші.
Явище шаманізму бере свій початок від індіанських племен, що розташовувалися на території Північної Америки. У цих народів існував культ викликання духів (камланья), за допомоги символічного танцю, співу та удару в бубон, шаман намагався прикликати надприродні сили, щоб ті послали дощ на землю. Але на сьогодні існує інший вияв шаманізму – спіритуалізм. Це явище дуже швидко поширюється у Західній Європі, і на превеликий жаль, в Україні. Люди витрачають всі свої заощадження для того, щоб отримати бажаний результат, але інколи такі намагання людини дізнатись про своє майбутнє перетворюються для неї на катастрофу.
У Старому Завіті, а точніше в книзі Царств згадується про царя Саула, який приховавши своє ім’я, намагався звернутися до чаклунки і викликати із загробного світу душу пророка Самуїла. Пророк розказав цареві Саулу, що Бог дасть його у руки амаликитян, які отримають перемогу над ним. Виявляється викликання духів було строгою забороною у старозавітні часи пророка Мойсея, а тому той, хто порушував закон Божий, підлягав покаранню – побиття камінням. Сьогодні досить поширеного значення набуло явище спіритуалізму (визнання духовного начала сутності світу, розглядає матеріальне як творіння духа, що є протилежним за своїм змістом ), притаманне не лише Західній Європі, а й Україні.
Спробуємо з’ясувати поняття «релігія». Дане визначення походить від латинського слова religio, що в перекладі означає – відновлення зв’язку. За поясненням Луція Лактанція, блаженного Єроніма Стридонтського слово «релігія» походить від латинського religare, і в перекладі означає – зв’язувати, з’єднувати, натомість як блаженний Августин Аврелій стверджує, що слово «релігія» походить від латинського religere і означає – возз’єднувати. У такому випадку, згідно пояснень Лактанція, Єроніма, Августина, релігія є тим основним елементом, який дає можливість людині єднатись з Джерелом життя, повнотою істини і любові, тобто можна вважати, що це є возз’єднання людини з Богом.
Необхідно розуміти, що в основі релігії повинно лежати декілька провідних принципів, без яких релігія перестає бути такою, якою вона є насправді.
Першим важливим елементом, при чому головним на думку протоієрея Івана Нідзельського є визнання особового, духовного, досконалого, надсвітового початку – Бога, Який водночас є Джерелом буття всього, що існує, а також людини.
Бог є безпочатковим Буттям, вищим Розумом, завдяки Якому й існує матеріальне і духовне буття, яке може бути пізнане і не пізнане людиною. Бог – це реально існуючий та незмінний ідеал добра, правди, краси. Він є кінцевою метою усіх духовних прагнень людини.
А тому релігія і відрізняється цим від інших світоглядів, що сьогодні пропонуються людині. Наступний елемент релігії є дуже важливим: він переконує нас у тому, що людина не тільки є істотою біологічною, а в першу чергу духовна, тому що має фізичне тіло і безсмертну душу, якою вона відрізняється від інших істот. Так як людина є особистістю, наділена розумом, має органи чуття, волю і здатна до спілкування, єднання з Богом, вічного життя разом з Ним. Саме ця аксіома (вихідне положення, твердження) релігійного вчення складає його сутність.
Отже, релігія – це союз людини з Богом. Як Бог так і людина у цьому союзі є особистостями, кожна з яких є таємницею. Людина як особистість, її серце, думки, прагнення – захована від інших людей. А щодо особистості Бога можна сказати, що Він не є творінням людини, втіленням людських уявлень про Нього. Тому що Бог існує не так як інші речі і люди, що знаходяться у світі. І людина сама не може зняти з себе пелени Божественної тайни, виходячи з лише з таємниці людського існування. Бог існує незалежно від людини, від світу, а Його таємниця є найглибшою, невичерпною, вона набагато більша і глибша за таємниці людини.
В такому разі, союз або ж спілкування людини з Богом як Абсолютом усіх речей фізичного, матеріального і духовного (божественного) світу може досягатися лише різними методами, шляхами. Перший шлях полягає в тому, що Бог у Своїм Об’явленні відкриває Себе людям,а інший шлях – пізнання Бога через віру людини. А тому при спілкуванні людини з Богом і навпаки відбувається так званий процес релігійного пізнання, в якому Бог відкриває Себе людині. Таким чином у християнстві виникають дві сторони пізнання Бога: Божий – це Божественне одкровення, вчення Церкви, а також людський – богословсько – наукове розкриття і засвоєння Божественних істин за допомоги віри і розуму людини.
Взято із книги Богдана Стрикалюка «Шляхи до пізнання істинного Бога».