У Першій Македонській війні Рим позиціонує себе в якості третейського судді, намагаючись приймати слабкі держави з оманливою назвою союзників і захищати їх від сильних держав. Із закінченням другої Пунічної війни, Рим затіває суперечки зі Сходом, Македонією, Грецією.
Поки римляни були зайняті містом Карфагеном, Філіп Македонський використав це для розширення своїх володінь на заході. У цьому питанні ключову роль зіграв Деметрій Фаросський (переможений римлянами у 214 році до нашої ери в Мессіні ). У 217-216 році до нашої ери будує військові кораблі. Оскільки брак ресурсів не давав змоги утримувати флот, цар думає використати його для переправлення військ. Не зважаючи на достатній досвід у морських баталіях приймає рішення у побудові лемб – невеликих за розміром швидкісних галер.
Такі лемби були зручними для перебування на них п’ятдесяти воїнів. Філіп намагався контролювати узбережжя Іллірії та завоювати прилеглі території земель, розташованих між узбережжям та Македонією, з метою озброєння і форсування війська у вузьких протоках Італії. Літом македонський правитель залишає столицю і відправляється до Кефалленії та Левкади, очікуючи новини щодо місця розташування римлян.
У 216 році до нашої ери дає доручення послам по їхній відправці до Ганнібала. У 215 році до нашої ери заключає союз з Ганнібалом. Договір також передбачав у разі заключення мирної угоди Риму, останній має відмовитися від претендування на території: Керкіра, Аполлонія, Епідамн, Фарс, Дімала, Парфіпа, Антитанія з правом передачі усіх підданих Деметрія Фаросського.
Від перехоплених Публієм Валерієм Флакком послів царя Філіпа та карфагенця Ганібала дізналися інформацію, що власне готують римлянам.
Цар Філіп V Македонський не дозволяв, щоб чужі народи приписували власні закони, намагаючись піднятися до становища своїх предків. Царю вдалося захопити низку міст: Коринф. Аргос, Халкіду на острові Евбея, заключити союзи з ахейцями та сирійським царем Антіохом, здійснювалися наміри щодо впокорення Афін.
Будучи утисненими, народи звернулися за допомогою до римлян. Він уважно вислуховує скарги таких народів як афіняни, родосці, пергамці. Пергамський царя Аттал у свою чергу вказав, що Філіп та Антіох вдаються до несправедливих вчинків у відношенні до союзників. Рим розпочав війну проти Македонії.
Так консулом Сульпіцієм народному зібранню було запропоновано зібратися на Марсову полі з метою затвердженні сенатського рішення війни Риму з Македонією. Проте йому відмовили, сказавши про виснаження народу в момент ведення війн на чужій землі і несення на собі важкого тягаря. Народний трибун Бабій звинувачує сенаторське зібрання в умисному втягуванні держави в нову війну з можливістю утримувати народ в пригніченому стані. Проте на другому зібранні консул переконав у тому, що справа торкається того, чи готові деякі проводити війну в країні супротивника з його допущенням вторгнутися в Італію.
До того ж Рим заручився підтримкою нових союзників. Царем Атталом – союзником римлян особисто був приведений флот до Греції, родосці теж виставили флотилію, нумідійським царем Масініссою були підіслані вершники з провіантом, на Карфаген покладалося завдання – постачання запасів хліба. Принісши жертву богам, аби ті були прихильними до римлян, консул Сульпіцій відправляється з Брундізії в море. Після висадки в Аполлонії із морської гавані Керкіра в Афіни надсилає корабель з тисячами воїнів у підпорядкуванні Г. Клавдія.
Клавдій відправляється до найголовнішого міста македонців – Халкидики, захопивши його, забрав багату здобич , а склади наказав спалити. Йому не вдалося завоювати Афіни, а лише у варварський спосіб ліквідувати храми та статуї божества в Аттиці, після чого повертається до Беотії. Зібраний етолійський союз міст після довгих коливань перейшов на сторону Риму.
До порту Пірею наближається з’єднана флотилія Риму та Пергаму, котра надихнула афінян виявити гнів на Філіпа Македонського. Народ думав, що Македонія – це ворог для Афін, в тім це не так. Навіть жреці, благословляючи Афіни проклинали македонського царя з його сімейством.
Тих, хто намагатиметься підтримати македонців чекала смерть.
В результаті македонський цар опиняється в міцних «лещатах» Риму. Рим в особі свої підданих ретельно слідкує за кожними діями Філіпа Македонського. Македонський допускається низки помилок: залишений малий гарнізон в державі Іллірія, що дорого йому коштувало, адже розсекретивши плани царя, пропретор Марк Левін розбиває невелику частину війська і захоплює місто після висадки двох тисяч військових на чолі командира Квінта Невія Кріста в Оріку.
Другим кроком римлян стало перекриття шляху при річці Аоос, тут царю Філіпу довелося відступати. Філіп тікає до Македонії, наказав спалити флот при відступі. Кількість вбитих складала тисячі, інші стали полоненими, до рук римського війська потрапило усе армійське майно та солдати. Марк Левін залишається зимувати в Оріку.
У 213-212 році до нашої ери цар Філіп робить підготовку вторгнення в Іллірію з суходолу. Проти Філіпа стояли сильні об’єднані навколо Риму противники: Етолійський союз, Пергам, Спарта, Еліда. Так у 213 році до нашої ери війська Філіпа виявлялися успішними в Іллірії.
У 209 році до нашої ери Філіп V вчасно врятовує місто Пелопоннес та ахейців. У 207 році до нашої ери захоплює Етолію і з допомогою своїх військ наносить нищівний удар столиці етолійців.
У 205 році до нашої ери після того як етолійці залишилися без підтримки Риму, їм нічого іншого не залишалося окрім підписання мирного договору з македонським царем.
Пізніше за прикладом царя Філіпа V Македонського слідуватимуть римляни.
Пегас
