Вервольф – це вовк-перевертень, що зародився в німецькій літературі та частково кельтській міфології. У слов’янській культурі більше відомий під ім’ям «Волколак».

Перевертень (Вервольф)

Вірування в цих істот були широко поширені в кінці Середньовіччя по всій території, яка виступала ареалом проживання вовків. Згідно з повір’ям, вдень перевертні мали людське обличчя, а вночі перетворювалися у величезних звірів, які вбивали всіх тварин і людей, які потрапляли на шляху. Такі метаморфози називають лікантропією .

Особливості та зовнішній вигляд

Вервольфи діляться на 2 типи. Перші вміють трансформуватися за власним бажанням, другі – не можуть контролювати цей процес.

В образі людини подібні істоти не мають будь-яких відмітних зовнішніх рис. В образі вовка їм характерна сіра або чорна густа здиблена шерсть, палаючі червоним кольором в темряві очі. Деякі з них мають гібридну форму і переміщаються на двох ногах. Інші перетворюються в точну копію вовка, але більшого розміру. Обидва види мають гострий нюх, зір, слух і володіють нелюдською силою.

За легендами, стати перевертнем можна було після укусу іншої такої істоти, через невдалий магічний  експеримент або накладення  прокляття, а також генетично.

Вервольфи схильні до швидкої регенерації і практично невразливі. У той же час вони бояться срібла і можуть бути вбиті за допомогою обезголовлювання.

У масовій культурі

Образи перевертнів широко поширилися в сучасній культурі в книгах і кіно. Лікантропам  багато уваги в своїх творах приділив польський письменник Анджей Сапковський. Також ця тема стала ключовою в літературних творах:

  • «Час вовка» Роберта Маккаммон;
  • «Цикл перевертня» Стівена Кінга;
  • «Священна книга перевертня» Віктора Пелевіна.

Класичними стали кінострічки:

  • «Срібна куля» (1985);
  • «Вовк» (1994);
  • «Погана місяць» (1996);
  • «Вовченя» (1985).

Ольга Степаненко