[«’Патафізика. Нікчемний путівник» Ендрю Хьюгіла]
Канонічна назва даної пародійної філософії та мистецького напряму – ‘Патафізика (перед «П» наявна половинка верхніх дужок ‘). Автором терміну «патафізика» (фр. pataphysique) є французький художник, філософ, прозаїк та драматург Альфред Жаррі. Першоджерелом дослідники називають його п’єсу 1891 року «Гіньоль». Засновник дав таке визначення: «наука про предмет, що доповнює метафізику». А так, як остання не має, по визначенню меж, то патафізика є іронією щодо метафізичного мислення.
Звісно, є безліч визначень розглядуваного поняття, але це не суперечить патафізиці з її прийняттям рівнозначності суперечностям та застосуванням абсурдностей. Патафізики переконанні в абсурдності існування і люблять посміятися над цим у всіх своїх творах чи працях. Як вказує англійський дослідник та письменник Ендрю Хьюгіл, що для них «…метафізика – це напрямок фантастичної літератури». А от аргентинський публіцист та письменник Хорхе Борхес напряму казав, що «…не працюють метафізичні та богословські теорії, які беруться пояснити нам, хто ми є і що таке світ…».
Сам же Жаррі патафізично жив і патафізично помер. Згідно статті французького письменника Андре Бретона про моменти життя патафізичного «пророка»: «…озброївшись двома револьверами, із залитою свинцем тростиною на додачу, в хутряній шапці та домашніх капцях, приїжджав він по вечорах, вже в кінці свого життя, до лікаря Сальтаса (котрий, запитавши його перед смертю, що зменшило би його страждання, почув: зубочистка)».
Починаючи із 1948 року, з перервами, але і по наш час, прихильники та симпатики патафізики організовуються у Коледжі Патафізики (фр. Collège de ‘Pataphysique). Данні заклади є пародією на філософські товариства. Але ще більше об’єктом сатири виступають наукові співтовариства. Зокрема, коледжі пародіюють, як їх структуру (наявність підкомісій, комісій та секцій), так і їх урочисті заходи (корпоративні свята чи церемонія вступу). Символічним патроном виступає сам Жаррі. Товариства очолюються вигаданими персонажами, як то Незмінними Куратором – Доктором Фаустролем (персонаж Жаррі); Віце-кураторами, серед яких був крокодил Лютембі; чи Старостою Боссе-де-Надже. Також, вони публікують «Записки Патафізики» (латин. Subsidia Pataphysica). Але не тільки «записки», бо виходили і інші публікації, що мають збірну назву «Зелена Свіча» (латин. Viridis Candela).
3 2000-х у патафізичних коледжів почалася друга хвиля підйому, після занепаду в 1970-х. Мають свої відділення у багатьох куточках світу: Парижі (самий ранній), Лондоні, Единбурзі, Мілані, Римі, Буенос-Айресі, Будапешті, Льєжі (Бельгія) та Вільнюсі. Данні коледжі поза Парижем можуть називатися Інститутами Патафізики. Поза ними існують американська та голландська групи. Між іншим, в США існує Музей Патамеханіки, який містить абсурдні та комічні механічні пристрої, як машина для захоплення мрій джмелів чи пристрій для відновлення перетравленої їжі.
Жаррі започаткував гумористичну традицію, яку і досі підтримують його послідовники та симпатики. Вся термінологія та діяльність несе іронічний, комічний та абсурдний характер. От, антиномія, що позначає взаємну несумісність та подвійність речей, як-то плюс-мінус. Чи, патафора – наступна фаза після метафори. Сам же засновник придумав, а заодно і намалював персонажа Татуся Убю. А спіраль — Великий Зідуй (фр. The Grand Gidouill) стала логотипом патафізиків. А саме їх зображення стало мало не канонічним. Саме французьке слово «Gidouille» має подвійне значення: з однієї сторони – спіраль, а з іншої – живіт. Нижче можемо побачити ілюстрацію вказаної антиномії. Спірале-живіт має багато трактувань. Серед них: галактика, лабіринт чи закон Гегеля.
[Татусь Убю і спіраль]
Цікавою «патафізичною» особливістю є наявність у них свого календаря. Нульовою датою є день народження їх засновника – 8 вересня 1873 року. Якщо ж треба перевести дату на наш, григоріанський манер, то йде приписка vulg. Ймовірно, це скорочення від латинського «вульгарний», тобто загальний. Кожен день в році не є безіменним, а присвячений до певної, як серйозної, так і комічної, події чи явища. Іронічно, але в них кожен місяць має п’ятницю тринадцятого.
Тепер перейдемо до релігійних паралелей. «’Патафізика терпляча; ‘Патафізика лагідна; патафізика нічому не заздрить, ніколи не відволікається, ніколи не надимається, не має а ні прагнень, не шукає не своїх, вона загартована і не вважає злом; вона знущається над беззаконням: вона захоплена науковою правдою; вона підтримує все, у все вірить, має віру у все і підтримує все, що є». Якщо достатньо бути знайомими із Біблією, то можна знайти перегравання до євангелічних заповідей любові. «Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить» (Перше Коринтян 13:4-7).
А от із дзен-буддизмом патафізика має спільність у запереченні логічного мислення. Наприклад, обидві філософії відкидають логіку протирічь та визнають, що ніщо із нічого не слідує. Самі патафізичні тексти можна прирівняти до дзенських коанів, де в обох випадках присутні численні парадокси та заперечення логіки. Дзен-буддійським прикладом, може бути: «Усі знають плескання двома долонями. А як звучить плескіт однією долонею?».
Варто зазначити, що ідеї Жаррі мали потужний вплив на мистецтво першої половини ХХ ст. Серед них дадаїзм та сюрреалізм. Татуся Убю перемальовували відомі сучасники Жаррі, серед них і Пабло Пікассо. Його ідеї приглянулися прихильникам філософій, як абсурдизм та постмодернізм. Опосередковано патафізика вплинула на виникнення такого напряму в західному марксизмі, як ситуаціонізм. Серед продовжувачів патафізичних ідей можна вказати на французького філософа-постмодерніста Жана Бодрійяра у його праці «Симулякри і симуляція».
Насамкінець, перспективи патафізики. Датський художник та ситуаціоніст Йорн Асгер у своїй статті «Патафізика, релігія, що формується» (1961) приводить ряд тезисів в підтвердження «патафізичної» релігії. В першу чергу, релігії виникають, як природні (фізичні), потім набувають метафізичної (надфізичної) форми. А потім мають оформитися в наступне покоління, і от цим, на думку Асгера, буде патафізична (постметафізична) віра. По-друге, він вказує на особливість патафізики, що приймає принцип рівності абсурдностей, що означає «кожному – своя абсурдність». А отже, передбачувана патафізична релігія з легкістю може вмістити в себе будь-які релігії, хоч минулі, хоч неможливі. Зокрема, Асгер приводить такий концепт: «рівнозначність богів між собою та рівнозначність між богами, людьми та об’єктами». На кінець, пропонується думка, щодо формування стійких патафізичних вірувань. Так, як патафізика не мислиться в рамках домінування будь-чого, то неможлива Церква Патафізики чи інша організаційна структура, чи, навіть, організовані дії. В радикальних адептів буде лише один вихід, а саме відмова від участі в будь-якій ситуації. Йорн Асгер називає це «релігією пасивності, чистої відсутності», яка ідеально підійде до нашого суспільства з його «театральною» постановкою людських відносин.
З відкритих ресурсів шукав
Дмитрук Андрій
Джерела
Https://orden-bezdna.livejournal.com: Патафизика [daosden];
Https://ru.wikipedia.org: Патафизика;
Https://artifex.ru: Введение в патафизику: воскресная жизнь пчёл. Боннар и Пикассо;
Https://en.wikipedia.org: ‘Pataphysics;
Http://hylaea.ru: Патафизика, формирующаяся религия [Асгер Йорн].
