В її перших віршах, філософом відводиться головна роль для розуму у пізнанні та почутті. Ним розмежовується істина, що має за основу раціональне пізнання, думки, яка ґрунтується на чуттєвому сприйнятті. Зробив поділ філософії. Розмежував філософію істини від філософії думки, де критерієм істини у нього виступає розум в почуттях. Тобто Парменід займав позицію скептика у розв’язанні філософської проблеми.
Згідно філософських ідей Парменіда буття співвідноситься з мисленням. Найбільша геніальність мислителя проявляється у тому, що простір і час не можуть бути порожніми поза буттям, що змінюється. В ідеї Парменіда прослідковується наступне: є буття, небуття немає. Небуття не пізнається, мислиться суще. Думку без буття відшукати неможливо, адже без нього вона є нічим. Виходить, що як можна думати про те чого насправді немає – небуття. Людська думка при пошуках небуття намагатиметься вхопитися за суще. Для почуттів та думки небуття просто недоступне. Фундаментальною і непохитною можна вважати ідеєю предметної співвідносності думки. З точки зору філософа, Всесвіт недоліків немає. Парменід говорить про суще, яке не може на трішки бути більшим або ж меншим. Відповідно не може бути порожнього простору, оскільки усе наповнене буттям.
Парменід поєднує духовний світ з детермінантами: становище людини, рівень тілесної організації людини. Від вищої ступені організації залежить вища степінь мислення. Тому тілесність і духовність співпадають як у світобудові так і в Бозі.
Богдан Пегас
