Папа Мартин – видатний церковно-політичний діяч. Народився 1386 року в провінції Дженаццано в християнській родині Аагапіто Колонни та дружини Катерини. До то ж Мартин відносився до римських аристократів роду Колонни. Пізніше брат Мартина Джордано досягне високого статусу – князя в Салерно та герцога у Венозі, а сестра Паола стане правити князівством у Пьомбіно чотири роки. З самого дитинства хлопчикові прищепили любов до церкви і Бога.

У молоді роки юнак  навчався в Перуджському університеті і там вивчав римське право. В період понтифікіату Урбана VI, в самий розпал Великої схизми звершує служіння. З 1380 по 1409 рік – керує урбінським єпископством. Очолював в Палестрині з 1401 по 1405 рік єпископське адміністраторство, в сані ще не був. У наступному ж році був возведений в сан кардинала – диякона при папі Інокентію VII. Хоч вибранні іншого папи у 1406 він підтримав, але став на іншу сторону противників папи.

Папа Мартин V

Пізанський собор  1409 року зсунув претендентів на папство Григорія та Бенедикта і обрав Олександра V.  Інша ж ситуація трапилася на соборі в Констанці 1415 року: замість того, щоб підтримати наступника папи Олександра – Іоанна ХХІІІ, Мартин виступив за те, щоб той не став майбутнім папою. У 1417 році – стає священиком, а потім єпископом. Інтонізація відбулася 21 листопада 1417 року. При обранні папою Мартина V припинилася Велика схизма.

Усі західноєвропейські монархи визнали його папою, окрім одного – арагонського короля Альфонса Великодушного, який підтримував попередніх антипап Бенедикта та Климента. У квітні 1418 року зібрався Констанцський собор, очолений папою. На ньому були підписані рукою папи усі неогбхідні офіційні документи – конкордати. Папа здійсню є подорож до Риму, але йому завадила доволі напружена політична ситуація держави, тому потрапив туди лише у 1420 році.

Папа провів низку реформ: політика по зміцненню та укріпленню папського становища після Авіньйону та Великої схизми; дипломатичні відносини з європейськими правителями із закликом підтримки у боротьбі з рухом реформаторства;  об’єднання  папських курій; скорочення розходів по утриманню; інтернаціоналізація; викорінення непотрібних речей; встановлений чіткий територіальний контроль над папською областю.

З його допомогою та інтелектуальними вміннями і заощадливістю, організованістю були проведені роботи з реставрації  Ватиканської, Латеранської базилік, Пантеону, розширені вулиці. У 1423 році скликав Павіанський собор, в ході вируванння епідемії його пересли в інший центр – Пізу. Переживаючи за своє становище, боявся втрати владу через прихильників конциліаризму. Не був присутній на цьому соборі, про його розпуск оголосив 26 лютого 1424 року. Усілякими способами намагався перешкодити діяльності інших соборів. Так, будучи притиснений європейськими правителями  змушений був погодитися з ними щодо проведення собору в Базелі.

Базельський собор відбувся 14 лютого 1431 року. Але здоров’я папи похитнулося 20 лютого цього року, встиг лише видати булу перед своєю смертю. Римський понтифік помер  у 1431 році і похований в Латеранській базиліці.

Пегас