Орієнтальних православних церков такого типу нараховується шість. Сюди варто віднести: вірменську апостольську церкву, коптську православну церкву, ефіопську православну церкву, ерітрейську православну церкву, сирійську православну церкву, індійську малабарську православну церкву.
До стародавніх східних церков історично належали: албанія кавказська, грузинські, котрі перебували в євхаристичній єдності з вірменською апостольською церквою. В період VІІ століття через насильницький процес собору та імператора Маврикія над східними народами, грузинською православною церквою, особисто її головою католікосом Кіріоном було прийняте рішення щодо прийняття Символу віри Халкидонського собору та долучення до церков, підконтрольних Константинополю.
Не досить втішною залишалася ситуація для албанської церкви. При утисках імператора Маврикія та намагання створити вірменський халкідонітський антикатолікос в місті Аван, албанська церква змушена була вийти з канонічного єднання з вірменською апостольською церквою, приймаючи автокефалію. В тім у 705 році через погрози катоколікоса Нерсеса Бакура стосовно насадження в Алванії халкидонізму, алванський національно-церковний собор приймає остаточне рішення щодо відновлення єдності з вірменською апостольською церквою. Враховуючи події навколо одних та інших, період ХІХ століття стає переломним. Християни – алванці асимілювали, відбулося скасування Алванського католікосату, єпархії об’єдналися в суцільну єдину єпархію під назвою «Арцахська єпархія вірменської апостольської церкви».
Окрім відмінностей в обрядах, стародавні східні церкви мають відрізнену христологію початків Олександрійської богословської школи, а також святителя Кирила, єпископа Олександрійського, його вчення, визнаного на Третьому Вселенському соборі. А тому стародавніми східними православними церквами зберігається міафізитська христологічна формула Кирила Олександрійського, в якій сказано про єдину природу втіленого Бога Слова. Цими церквами не визнається Халкидонський собор та інші, бо як стверджує візантійська та латинська традиція, через що вселенські собори називаються дохалкидонськими або ж нехалкидонськими церквами. Сучасна релігієзнавство називає їх не інакше як орієнтальними православними церквами.
Досить часто допускаються помилки називаючи сповідання стародавніх східних православних церков монофізитством, що можна зустріти в грецькому чи латинському авторстві, котрими приписується назва «номінальних монофізитів», в тім це не так, адже стародавніми східними церквами монофізитство насправді анафемоване разом з його основоположником Євтихієм. Стародавні східні православні церкви зберігають вірність дохалкидонському православ’ю.
Наприклад, вірменська апостольська церква в часи російського царизму називалася вірменсько-григоріанською церквою, вважається найдавнішою християнською церквою, з особливою догматикою та обрядами, якими та відрізняється від візантійської та римської традицій. Входить до числа стародавніх східних церков. Засновник церкви – святий апостол Варфоломій. Широкого розповсюдження набула у ІV столітті нашої ери через важливу подію в житті – офіційне прийняття державної релігії Великою Вірменією. Під час богослужіння послуговується вірменським обрядом. Має відмінність в духовній ступеневій ієрархії: якщо у звичайній – три ступені, до яких відноситься єпископ, пресвітер (священик), диякон, то тут п’ять ступенів: католікос, єпископ, священик (архімандрит), диякон, дпір. Відмінність вірменської церкви полягає в іконошануванні. Якщо у візантійській традиції присутнє, то тут – відсутнє, замість ікони вдома використовують лише хрест. Виникає запитання: чому саме так, а не інакше? Через те, що сама ікона має бути освячена святим миром вірменським єпископом, але вона не стає атрибутом домашнім в молитві, а належить храму як святиня.
У Святій Євхаристії вірменською церквою не надається догматичне значення хлібу, яким він би не був, чи прісним, чи квасним, вино не має бути розбавлене з водою. Опущений освячений хліб занурюється в чашу з вином, його переломлюють пальцями і в такому вигляді подають тим, хто причащається.
Вірменська апостольська церква користується григоріанським календарем, хоча вірменською діаспорою використовується юліанський (проблем з цим у вірмен немає, варто отримати благословення єписокопа). Вірменська патріархія міста Єрусалим так само як і грецька живуть спільно за одним календарем – юліанським і мають однакові церковні права на Гріб Господній.
Друга церква – коптська також відноситься до цього типу церков. Її засновник – святий апостол і євангеліст Марк. Єпископська кафедра розташована в місті Олександрія, яку очолює патріарх коптської церкви. Єдиною церква стала з періоду 536-580 років нашої ери, коли Олександрійський патріархат було розділено на грецьку халкидонітську та коптську антихалкидонітську кафедру. Обряд богослужіння – коптський. Цією церквою визнані рішення трьох Вселенських соборів, не є в євхаристійному єднанні з католиками, а вірменською апостольською та сирійською православною церквою та іншими церквами такого ж типу. Мови богослужіння – арабська, коптська. Нею збережений юдейський обряд – обрізання. Коптська церква звершує служіння літургій Василія Великого, Григорія Богослова, а також Кирила Олександрійського.
Третьою йде ефіопська православна церква. Відноситься до сім’ї попередньо вказаних церков. Ще до другої половини 50-х років входила до складу коптської православної церкви, пізніше стала незалежною в адміністративному управлінні. Сповідує христологію святителя Кирила Олександрійського, визнаючи три перші Вселенські собори.
Особливість церкви – заповіді Старого Завіту (про їжу, суботу, обрізання на восьмий день). Ієрархія ефіопської церкви засуджує народну практику жіночого обрізання. Офіційною державною релігією християнство стає завдяки місіонерській діяльності Фрументія у 330 році нашої ери. Як стверджує Євсевій Памфіл, християнство розповсюдилося по Ефіопії у перші апостольські часи через апостола Филипа і новонаверненого в цю віру євнуха-посланця цариці Кандакії. Вирішальним етапом стало об’єднання двох церков та урочистого проголошення єдності віри ними у 2007 році. Коптською церквою підтримано відокремлення ерітрейської православної церкви від ефіопської.
Четверта церква належить до розряду тих же церков. Існувала як єдине ціле з ефіопською церквою. У 1993 році, коли Ерітрея отримала незалежність, ефіопський патріарх неохоче визнав її автокефалію. Ерітрейські патріархи раніше вважалися архієпископами ефіопської церкви і не більше. В тім як виявилося пізніше, замість ефіопського патріарха місце зайняв ерітрейський. Виникали і конфлікти навколо ерітрейської православної церкви, через втручання світських осіб в її діяльність, пізніше призупинені та засуджені коптським олександрійським патріархом.
П’ята церква – сирійська або як ще її називають сирійсько-яковітська також відноситься до орієнтальних православних церков. Нею поділяється вчення попередніх церков (вірменська, коптська, ефіопська). Набуває популярності на територіях як Близького Сходу так узбережжя Індії.
Головний центр – сучасне місто Антакья (Туреччина) із розташованою резиденцією патріарха. Мова богослужіння – сирійська (відгалуження арамейської мови часів Ісуса Христа). Шоста церква – індійська малабарська. Засновник церкви – святий апостол Фома. З 1653 року відділилася від португальської унії та об’єдналася з сирійсько-яковітською церквою. Загальна назва – сирійська православна церква Індії. Резиденція патірарха знаходиться в місті Коттаямі.
Пегас
