Оздоблену позитивними барвами простоту людських взаємовідносин замінила рутина та нездоровий прагматизм, які звели нанівець безпосередність у стосунках та радість спілкування. Люди все частіше оцінюють одне одного крізь призму вигоди, можливостей та корисливості.
За таких умов кохання та дружба поступилися місцем в ієрархії цінностей самореалізації та самовдосконаленню, милосердя надягнуло безліч фіктивних масок, в яких втратило власну сутність.
Людство зосередилось на розвитку матеріального світу, який вражає своєю убогістю, яка без жодного смаку змішала нестерпний біль та не природню втіху, всепоглинаючу зневіру з марною надією, фальшиву дружбу з вигаданою ворожістю, руйнівну ненависть з життєствердною прихильністю. На жахаючому роздоріжжі матеріального світу людину стає беззахисною мурахою, яку рятує від загибелі світло духовності. Його ніхто не запалює, але воно постійно освітлює шлях людей та допомагає втримати баланс між добром і злом. І постає очікуване питання: коли і у який спосіб світло духовності загорається в кожному з нас? Коли воно спалахує в мені? Як довго воно горітиме?
Кожен приходить у цей світ маленькою й беззахисною крихіткою, не здатною подбати про себе та вижити. Саме тому про цю крихітку дбає Господь, даруючи немовляті перший найдорожчий погляд у його житті – погляд материнських очей, які сіють зерна любові. Тільки любов є тією іскрою, яка породжує віру в себе та інших, а відтак і добро. Давньогрецький філософ Епіктет влучно зауважив, що з усіх творінь найпрекрасніше – людина, що одержала прекрасне виховання. Відтак виховання, засноване на довірі, повазі й добрі, є найблагороднішою місією у сучасному світі, яку здійснюють, як окремі люди, так і людство загалом власним прикладом. Час виконання цієї місіє – все наше життя. Щодня ми повинні плекати у собі щирі почуття та моральні цінності, які стануть справжнім компасом у густому лісі випробувань та проблем модерного інформаційного світу.
Надзвичайні можливості мережі Інтернет вражають своїм безкраєм кругозором зв’язків у соціальних мережах, де люди знаходять однодумців, колег, друзів, коханих людей. Мереживо спільних інтересів об’єднує людей у спільноти та групи, не зважаючи на жодні кордони. Люди ввесь час обмінюються думками, черпають нові знання та здобувають корисний досвід. Ввесь спектр важливої інформації поширюється зі швидкістю блискавки у просторах Інтернету. Ці обставини створюють сприятливі умови для допомоги одне одному, взаємної підтримки та співчуття. Люди злагоджено збирають кошти на лікування тяжко хворих, шукають зниклих безвісти, підтримують самотніх та людей, які збилися зі свого життєвого шляху. На жаль, разом з тим щодня мережу наповнюють повідомлення, сповненні ненависті, зневаги та насмішок, які вказують на те, що сучасна людина не має жодного права на помилку. Кожна випадкова помилка людини, часто допущена нею з необережності та знехотя, має шанс стати об’єктом осуду. Сотні негативних неаргументованих коментарів під повідомленням, нескінченні інтерпретації описаної події, очевидні поради та несуттєві рекомендації створюють враження, що всі розумні за винятком людини, з якою стався прикрий інцидент, і мають права кидати в її бік образи, неначе каміння, не вивчивши усі обставини. Людство забуває, що критикувати когось можна лише тоді, коли ти його любиш, бажаєш добра і своїми влучними зауваженнями прагнеш йому допомогти, а не принизити, засудити чи обігнати в досконалості. Такий надмірний осуд робить людей замкнутими через страх опинитися під прицілом «надмірної опіки» чи безкінечного осуду.
Однак бурхливий ритм життя доводить, що страх бути осудженим ніщо у порівнянні зі страхом за своє життя. Жахаючі природні катастрофи, загроза ядерної війни, трагічні аварії, жорстокі вбивства, невмотивоване насильство – це щоденні новини, які ми дізнаємося з екранів телевізорів та з повідомлень Інтернет-видань й активно обговорюємо у соціальних мережах, виявляючи фальшиве занепокоєння та нещире бажання допомогти, оскільки дуже багато пустих розмов приглушують ефект кількох добрих справ. Державні кордони, приналежність до певної нації, етнічної групи, віросповідання виступають на захист власній бездіяльності та дозволяють чинити злочини, забувши про совість. Безсовісно забирати чуже життя, розглядати військові втрати, як звичайну статистику, бути байдужим до болю ближнього. Життя – це єдина цінність, якою володіє людина. Це її безцінний скарб. Лицемірно засуджувати когось, зневажати за помилки та докоряти за хиби. Помилки майструють людську геніальність, надихають до вдосконалення та наділяють безцінним досвідом, який допомагає розв’язати найскладніше завдання, побороти найважчі труднощі, без остраху поглянути у сутність проблеми та вирішити її. Так як одного дня погана жахаюча новина постукає у наш дім і відбудеться перевтілення рутинної новини у життєву трагедію. Чужі сльози, відчай, зневіра, страх стануть надмірно рідними і не буде більше жодного бажання змагатися у досконалості, засуджувати чи давати поради. Єдине чого прагнутиме серце в цей час – це відчути любов, яка знову запалить світло духовності, яке опромінить шлях людства, де кожен з нас – звичайний та неповторний водночас, геній та нікчема в одному обличчі. Виключно прожитий день дозволяє обрати характеристику, а не вирок особистості. Адже, кожна людина – це світ любові, який народжується від палкого кохання, досягає розквіту від великої кількості добрих справ та помирає, щоб дати змогу зрозуміти, що тільки духовність, неначе незгасима ватра, горітиме вічно як свідчення життя прожитого з любов’ю.
Суховерська Ірина Іванівна м. Стрий
