Першими яскравими представниками філософії неотомізму стали Жельсон і Марітен. Саме вони співвідносили віру і розум, чим створювали концепцію всерозуміння науки і Бога. Тим більше, вони підготували багато декларацій для другого Ватиканського Собору, який відбувся у 1962 і закінчився в 1965 році. Собор приніс абсолютно нове оновлення і Католицька церква отримала сучасне обличчя — обличчя Неотомізму. Звичайно неотомісти неодноразово підлягали критиці ортодоксального католицького керівництва.
Марітен і Жельсон поєднували Неотомізм із філософськими системами Гегеля, Канта, Шелінга. Незважаючи на часту критику серед католицької еліти, неотомізм отримав офіційне визнання Ватикану у 1979 році.
Основи філософії Неотомізму
Філософія буття неотомізму — дуалістична: абсолютне буття і створенне буття. Ці два види буття своренні Богом. Розум людини не може зрозуміти сутність буття, і він не повинен навіть намагатись щось розуміти тому, що ми не можемо повністю осягнути сутність і якості Бога. На відміно від Томізму, де Аквінській надавав перевагу абсолютності віри над розумом, неотомізм проповідував гармонію між вірою і розумом, проголошувалася певна співпраця цих людських якостей.
Центральним понятям неотомізму є антропологічна система, котру розробляли Корет та Раннер.
Людина в Неотомізмі постає, як скаладна матеріально-духовна субстанція. Тобто людина співвідноситься як єдність душі і тіла. Неоминули неотомісти і поняття особи.
Особа — це творіння Боже, котре існує завжди завдяки Божому благові.
Неотомізм вважає, що весь історичний процес людства підкоряється божому проведінню.
Ось так, трішки, про дуже цікаву релігійну філософію Неотомізму, яка дала поштовх для зміни обличчя Католицької церкви.
Ігор Дмитрук.
