Крім класичної є ще некласична філософія, така як марксизм, філософія життя, екзистенціалізм, позитивізм, психоаналіз, прагматизм, структуралізм, релігійна філософія, постмодернізм. Є ще такий напрямок філософії – модерн або ж феноменологія, представлена через Едмунда Гуссерля, філософська антропологія – Шелера, критична теорія суспільства – Хоркхаймера, герменевтика – Гадамера.

Чи є істотна різниця між двома напрямками філософії – класичною та некласичною? Різниця полягає у предметі та методах. Для класичної філософії важливим є закономірність реального світу, цілісного, що доступний для людського розуму. Нею стверджується пізнання людиною та людством закономірностей світу і отримання від нього незалежних об’єктивних знань. Тобто з пізнанням світу може створюватися відповідна йому теоретична модель.

Для некласичної філософії адекватне пізнання світу дещо сумнівне і критичне. Позиція некласичної філософії наступна: недоступність пізнання світу розумом та почуттями.  Такий тип філософствування характерний своїми особливостями: у «відході від розуму» відбувається перегляд статусу розуму, який пізнає не тільки суб’єкт, а й структуру процесу пізнання.

В результаті пізнавальний процес приводить нас до появи альтернативної форми осмисленого буття та людини, котра стала називатися ірраціоналізмом (безсвідоме). Адже саме некласичними представниками філософії була зосереджена увага на ірраціональних формах духовного прояву людини, наприклад воля – Шопенгауером, інтуїція – Бергсоном, несвідоме – Фрейдом, релігійна віра – К’єркегором, інстинкт – Фрідріхом Ніцше.

У некласичній філософії велика увага приділена саме антропологічній проблематиці, делюдину розглядають не як раціонально-пізнавальну, соціально-активну, а істоту, яка переживає, сумнівається, відчуває.

В некласичному напрямку філософії важливим є розуміння, що власне відбувається з людиною, свободою, від якої здатна втікати через тягар відповідальності, усвідомленості маніпуляції суспільством та цивілізацією, де відповідно і живе. Тоді постає питання збереження людиною власної індивідуальності, людської сутності у соціальному оточенні. Монологічний стиль мислення переходить в діалогічний. Новим типом філософствування співавтор бачиться читачем філософського твору, покладається на розуміння, інтуїцію, слугує художньо-образними формами, відкритістю, з допущенням можливості інтерпретації читачем.

Класичні ідеали змінюються у відношенні до більш гнучкої, художньої філософської мови, котрою допускається різна інтерпретація. Саме тому друга половина ХІХ століття стала точкою відліку двох течій, в яких розвивалася критика гегеліанства. Перший напрямок став називатися «критикою зліва» (продемонстрований матеріалістичною філософією Карла Маркса та Фрідріха Енгельса), другий – «критика справа» (представлена К’єркегором, Шопенгауером, Ніцше – основоположниками некласичної філософії). Спільною виявилася критика абстрактної філософії Гегеля та претензії посягання на абсолютне знання про світ.

Пегас

Поделитесь эмоциями

Супер статья
0
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.