Походження та ранні роки
Навуходоносор був старшим сином Набопаласара, засновника халдейської династії. Його ім’я походить від аккадського Набу-кудуррі-усур, що означає: «О, Набу, бережи мого спадкоємця».
Хоча його батько не мав царського походження, Навуходоносор прагнув підкреслити свій зв’язок із давніми аккадськими правителями, зокрема з Нарам-Сіном (III тис. до н. е.). Точний рік народження царя невідомий, але більшість дослідників відносять його до періоду після 630 року до н. е. Перші згадки про нього збереглися у клинописних написах, де він описаний як учасник відновлення храмів бога Мардука, головного божества Вавилона.
Військова кар’єра
У 607/606 рр. до н. е. спадкоємець Навуходоносор командував армією разом із батьком у війнах проти залишків Ассирії. Уже наступного року він проявив себе як талановитий полководець, завдавши поразки єгипетським військам у битвах при Каркемиші та Хаматі. Ці перемоги відкрили Вавилону шлях до контролю над Сирією та Палестиною.
Після смерті Набопаласара 16 серпня 605 року до н. е. Навуходоносор швидко повернувся до Вавилона і був проголошений царем.
У наступні роки він здійснив серію походів у Сирію, Палестину та Аравію. У 604 році його війська захопили Ашкелон, а в 601 році до н. е. він знову зіткнувся з єгиптянами. Хоча ця кампанія була невдалою, цар зумів відновити сили та продовжив експансію.
У 597 році він захопив Єрусалим, депортувавши царя Єгояхіна та частину населення до Вавилона. У 587/586 році Навуходоносор знову взяв Єрусалим, зруйнувавши храм Соломона та започаткувавши період, відомий як Вавилонський полон.
Інші джерела повідомляють про його тривалу облогу міста Тир (за Йосипом Флавієм — 13 років) та спробу вторгнення до Єгипту близько 568/567 року до н. е.
Дипломатія та внутрішня політика
Навуходоносор поєднував військову силу з дипломатією. Він направляв послів для врегулювання конфліктів між Лідією та Мідією в Малій Азії, що свідчить про його роль у міжнародних відносинах того часу.
Усередині держави він придушив заколот армійських підрозділів у 595/594 році до н. е., відновивши стабільність у Вавилонії.
Розбудова Вавилона
Найвагомішим досягненням Навуходоносора стали грандіозні будівельні проєкти у Вавилоні:
- завершення укріплень і спорудження нової оборонної стіни;
- будівництво великого рову;
- прокладання кам’яної дороги;
- відбудова храмів, зокрема храму Мардука та зиккурату Етеменанкі;
- створення каналів і поліпшення міської інфраструктури.
Із його ім’ям також пов’язують легенду про висячі сади Семіраміди, одне з «Семи чудес світу». За переказами, цар збудував їх для своєї дружини — мідійської принцеси, яка тужила за гірськими краєвидами батьківщини. Проте археологічних підтверджень існування садів немає.
Навуходоносор у біблійній та єврейській традиції
У Біблії Навуходоносор постає як головний руйнівник Єрусалима. Водночас пророки Єремія та Єзекіїль вважали його знаряддям Божої волі.
У пізніших апокрифічних текстах (книга Варуха, 1 Ездри) його зображують як правителя, за якого навіть закликали молитися. У книзі Даниїла він описаний як цар, що пройшов через випробування і визнав владу Бога. Водночас історія про його «семирічне божевілля» не має незалежних підтверджень і, ймовірно, пов’язана з помилковою інтерпретацією подій за часів царя Набоніда.
Навуходоносор помер приблизно у 561 році до н. е. Йому спадкував син Авіл-Мардук (у Біблії — Евіл-Меродах).
Іван Гудзенко
