Народився 1890 року в селищі Зеньків, яке належало до Полтавської губернії, походив із багатодітної сім’ї. Його батько – вчитель місцевої початкової школи, а матір –  виходець козачого роду Яресько. Двоє братів Миколи стали видатними людьми. Перший Михайло – поет та перекладач,  носив псевдонім Михайло Орест, інший Дмитро – став академіком Академії наук УРСР в дослідженні ботаніки. Навчався разом з Остапом Вишнею, з яким закінчив школу в Зенькові. Вступив на навчання до Охтирської гімназії, але вже потім – в Першу Київську гімназію.

З 1908 по 1914 рік навчався на історико-філологічному факультеті при Київському університеті святого Володимира. У 1912 році  в публікацію журналу «Світло»та газету «Рада» потрапили статті та рецензії Зерова. Обіймав посаду викладача в Золотопільській чоловічій гімназії з 1914 року, а через два роки – в жіночій. У Другій Київські гімназії починає вчителювання з 1917 року, викладаючи також латинську мову.

З 1918 по 1920 роки – займається  викладом українознавства при Архітектурному інституті, редакторською справою в журналі «Книгар». Входить до члені гуртка української культури, сформованого Георгієм Нарбутом. Тут піднімалися питання як далі буде розвиватися українська література, мистецтво, графіка. Одружився з Софією Лободою. Внаслідок сумлінної праці з’являється «Антологія римської поезії» та «Нова українська поезія».

Три роки Микола пропрацював в Баришевській соціально-економічний школі. У 1924 році українською мовою виходить збірка «Камена». Його перу належать переклади (безмежна кількість), сонети, сатири – пародії, розповіді. Восени 1923 року – займає посаду професора при Київському інституті народної освіти. У цьому ж році про себе заявляють неокласики.

Зеров вперше зустрічається з Миколою Хвильовим, що входив до харківського «Гарту», і прибув  зі своєю делегацією до Києва. Зібрані в столиці неокласики влаштували літературні вечори. Зерова не дуже сприймали, розцінювали, що той чинить замах на їхню ідеологічну чистоту.  У 1924 році відбуваються сильні дискусії із Зеровим. Опоненти дорікали йому за літературну критику.  В журналі «Життя і революція» 1925 року містилися близько сімнадцяти матеріалів.  Протягом трьох років тривала літературна дискусія стосовно статті Яковенка «Про критиків та критику в літературі», адресованій Хвильовому. Виступив  в захист Хвильового.

У 1926 році неокласики потрапляють під «залізну руку» радянської влади, їм приписують звинувачення антипролетарського настрою.  Майфет надсилає Зерову листа про не втшну ситуацію в Харкові. Пленум ЦК КП (б) в червні 1927  року дає пряму вказівку політичної оцінки неокласиків. У боротьбі за права виступила Спілка визволення України (СВУ), що стало переломним моментом. Розпочалася боротьба з СВУ, піддавалися реорганізації видавництва «Книгоспілка», було зачинене «Сяйво». Куліш та Винниченко були оголошені фашистськими письменниками, що тим самим кидало тінь на їхню діяльність. До числа заарештованих потрапив український неокласик Максим Рильський.

Свідком процесу у справі СВУ виступив  Микола Зеров. Драматизму додала несподівана смерть Миколи Хвильового 1933 року. На Зерова чинили тиск, забороняючи йому продовжувати літературну діяльність. Проте будь-які спроби спеціальної агентури Кремля  зламати моральний дух українського поета виявилися марними. Спецслужби зробили все для того можливе, щоб Зеров був звільнений з університету.

Доля Зерова насправді є трагічною: він втрачає єдиного десятилітнього сина, важко переживаючи його смерть. Перебуваючи в Москві перекладає латинську поезію «Послання до Пізонів про мистецтво поезії», що належить Горацію, а інші Авзонію, Клавдіану на російськомовний варіант. У квітні 1935 року Зерова заарештували прямісінько на станції Пушкіно (м. Москва),  а в травні відправлено до слідчого в Київ. В лютому 1936 року йому дали десятирічний термін ув’язнення у виправному-трудовому таборі з конфіскацією майна.  Перебував у засланні на півночі Росії.

Розглянувши справу Зерова, трійка УНКВС Ленінградської області винесла смертельний наказ Зерову, Филиповичу, Вороному – усіх розстріляти.  Страта трьох українців – в’язнів  відбулася 3  листопада 1937 року. Зерова і ще двох з ним було вивезено і жорстоко розстріляно в урочищі Сандармох (острів Соловки).

Богдан Пегас