Микола Хвильовий народився на початку грудня 1893 року. Виріс і виховувався у вчительській родині поселення Тростянець  Охтирського уїзду Харківської губернії, що входила до складу Російської імперії. Походив з шляхетного дворянського роду Фітєльових. Оскільки батько Григорій Олексійович розмовляв російською мовою, тим самим привив Миколі  читання російської класики, наблизив до знайомства із зарубіжними, наприклад Чарльзом Діккенсом, Віктором Гюго, Флобером та Гофманом.

Його матір – українка Тарасенко Єлизавета від початку була сільським вчителем початкової школи в Колонтаєво. Сюди ж на навчання вступив її син  Микола. Потім став навчатися в Богодухівській гімназії, проте у зв’язку з революційними державними  подіями змушений був екстерном закінчити  цей навчальний заклад 1916 року. Важко працював на заводах, щоб заробити на прожиття. Робив спроби революційної пропаганди.

У 1917 році як обраний сільський голова Рубльовської волості формує загін з вільних козаків. Єдиний недолік – протистояння армії гетьмана УНР Павла Скоропадського.

Зміг врятуватись від розстрілу петлюрівськими військами. На цьому покінчив назавжди з військовою справою. У 1919 році обирається членом  робітничої партії. Хвильовий стає автором новели «Я (Романтика)», яка розкриває трагізм людської долі через засліпленість ідеалами революції як своєрідної створеної ілюзії. Підібраний Хвильовим персонаж безіменний, з відсутністю особистості, душі. Революційні ідеали змушують його вбити рідну матір, а потім мучитись думками, чи варта тієї революції така жертва. Підтримує політику українізації  М. Скрипника, а тому відкидає русифікаційний розвиток культури  в радянський період, виступаючи з гаслом  на кшталт «Україна або Малоросія», часто орієнтуючись на психологічну Європу.  Хвильовий відмовляється брати курс на російську літературу. На його думку від неї повинна втікати  українська поетичність.

Він вбачає різкий резонанс у несприйнятті українським суспільством  гегемона, конкурента – Москву.  Робить заклик для інших стати в захист українського суспільства, тобто селян і робітників для остаточного покінчення  впливу контрреволюційної діяльності і насадження примусової російської культури  в Україні.

Літературне об’єднання ВАПЛІТЕ прийняло Миколу Хвильового як безпосереднього члена. Сюди увійшли такі особистості як Любченко, Епік, Досвітній, Йогансен.

Хвильовим висувається   теорія про національну боротьбу  двох культур з орієнтуванням на Захід. До того ж відбулося входження Хвильового  до літературної організації Василя Елана – Блакитного «Гарт».  У 1930 році – організовано  ще одне обєднання «Пролітарський літературний фронт» (Пролітфронт). У зв’язку  з виходом Куліша та Досвітнього, організації більше не існувало. Він піддавався критиці, Хвильовий навів страх на московського вождя.

За критику гасла «Геть від Москви!»  Й. Сталін особисто звернувся до товариша Кагановича та інших членів призупинити діяльність Хвильового. А здійснювало  замисел через республіканську пресу, борячись хвильовізмом. Хвильовий  публічно  висловлює осудження своїх поглядів.  З 1927 по 1928 роки – відвідав місто Берлін, Австрію, Каганович направив Хвильового підлікувати туберкульоз.

Автор пише чимало  творів, зокрема  «Молодість», «Передсвітанкові симфонії», новеллу «Сині етюди» , першу частину роману «Вальдшнепи», «Повість про санаторну зону» (наповнена іронії та сарказму), літературно – критичну  книгу «Думки проти течії».

На жаль доля Хвильового закінчилася дуже трагічно. Після того як Микола Хвильовий побачив на свої власні очі  невинно вбитих штучним голодом українців в Полтаві,  не міг це психічно витримати. Зібравши своїх літературних  друзів в одному із будинків міста Харкова, вийшовши в іншу кімнату  вчинив самогубство – вистрілив у скроню з револьвера. Помер 13 травня 1933 року і був похований в місті Харків.

Богдан Пегас