Драгоманов навчається у Полтавській гімназії, виявляє свій інтерес до гуманітарних дисциплін, минулої історії українського народу та його боротьби за свободу. Місцевий вчитель з історії Стронін заінтересував Михайла працями європейських мислителів епохи Просвітництва, зокрема Вольтера, Ж.Руссо, Д.Дідро , про що пізніше буде згадувати, ставши українським просвітителем. У 1859 році – вступає до Київського університету на історико-філологічний факультет.
Здійснює викладацьку діяльність у Подільській недільній школі, а по закриттю навчального закладу – в Тимчасовій педагогічній школі. Продовжує працювати в Київській гімназії №2. У 1863 році — стає постійним членом Київської ради. Зустрічається з Антоновичем, Житецьким та Лисенком. Не боїться Валуєвського указу щодо заборони вживання української мови, займається публікацією статей, у яких займає досить чітку позицію стосовно політики русифікації українських шкіл. Він досліджує стародавню історію світу, прослідковуючи у ній механізми функціонування соціуму та держави. Драгомановим зроблено висновок: соціум (суспільство) є цілісною системою, розвиток якої залежить від економіки, суспільних відносин, політики та духовної культури. Це дає йому можливість для закладення основи політичної доктрини.
У 1864 році — одружився з Людмилою Кучинською, актрисою за фахом. Вона стала вірною дружиною, помічницею і завжди підтримувала свого чоловіка. У 1870-х роках – його дружина береться за організацію товариства денних початкових шкіл в місті Києві, перекладає й поширює твори відомих українських письменників в російських журналах, займається дослідженням української філології. Михайло Драгоманов пише ґрунтовну працю «Малороссия в ее словесности», в якій демонструє себе неординарним істориком, з виробленою концепцією. До того ж, науковець довів, що український народ є прямим спадкоємцем не тільки козацтва, а традицій держави Київська Русь, Галицького князівства.
Цього ж року призначається на посаду приват-декана, і лише потім – доцента Київського університету. Для вдосконалення своєї кваліфікації, виїжджає на три роки за межі батьківщини. У європейських університетських центрах – Гейдельберг, Рим, Відень, Флоренція добре ознайомлюється з архівними документами, політичними теоріями Прудона, що вплинули на формування його концепції, вивчив стан національних меншин, слов’янських етносів, особливо галичан, які перебувають під Австро-Угорською імперією та поляків – Німеччиною. У 1873 році – повернувся в Росію з уже підготовленою сформованою політичною доктриною федеративного соціалізму.
Драгоманов цікавиться П. Кулішем і його «Граматикою», досліджує творчу діяльність Шевченка. У 1873-1875 роках — приймає участь у громадському житті народу Наддніпрянщини. Займається викладацькою, громадською діяльністю, редагуванням періодичних видань «Киевский телеграф» разом з Житецьким, Павлом Чубинським, а також здійснює налагодження тісних зав’язків з російськими народниками, на допомогу повстанцям проти гніту Туреччини в Герцеговину збирає матеріально-фінансову підтримку, не залишає дослідницької діяльності. З Антоновичем видають спільну працю «Исторические песни малорусского народа». Також вів активне співробітництво з Іваном Франком та Терлецьким, Навроцьким і іншими діячами. Емський указ російського царя Олександра ІІ 1876 року зупинив розвиток національної української культури та науки.
Після звільнення з університету в Києві, виїхав за кордон і в місті Женеві заснував українську друкарню. Навесні 1878 році виступив з блискучою доповіддю про українську літературу, яка зазнала утисків зі сторони російського уряду. Драгоманов надалі публікує статті, присвячені боротьбі з самодержавством та розвитку української літератури та освіти. Він аналізує проблеми в освіті. Критикує народницькі організації за ігнорування національного питання та шовінізм, докоряє і тим українцям, які ступають у революційні організації, оскільки вважав, що самі соціалістичні партії будучи національними відстоюватимуть потреби народи. Видавництво «Київської громади», чисельні статті привернули увагу європейських діячів. Росія зробила усе можливе для того, щоб не залишилося жодної довіри до нього.
Листується з Миколою Лисенком і михайлом Старицьким. У 1886 році — опублікував статтю «Напередодні нових смут». У ній висуває ідею про створення радикальної партії України. Його ідею підтримали галицькі українці, борючись за вільні права українського народу.
У 1888 році – засновує Вищу школу у Софії (Болгарія), яка в кінцевому результаті перетворилася на університет. У 1889 році Драгоманова запрошують сюди очолити кафедру загальної історії. Діяльність Драгоманова в університеті далася в знаки. Багато вихованців цього навчального закладу стали видатними болгарськими науковцями. У 1890 році – стає ідеологом русько-української радикальної партії на Галичині. Свої статті публікував в друкованому органі партії «Народ». Важливого значення для подальшого розвитку соціологічної науки набула його праця «Чудацькі думки про українську національну справу», де робиться заклик українцям боротися з іншими народами проти свавілля держави, свободу та децентралізацію суспільно- політичного життя людей.
Михайло Петрович Драгоманов помер на початку літа 1895 року і похований в столиці Болгарії – Софії. Його дружина та син Світозар стали ідейними натхненниками українського руху, продовжила справу Драгоманова – майбутня поетеса і донька українського народу – Леся Українка, якою після смерті Михайла Петровича в Києві було засновано соціал- демократичний гурток.
Богдан Стрикалюк
