Зустрілись якось Мудрість з Дурістю.– Привіт, чоло людства, – хихикнула Дурість, – ну що, ти далі наводиш на правильну дорогу відсталі розуми?
– Буває й таке, – відповіла Мудрість.
– І що, справді можеш з найдурнішого зробити наймудрішого?
– Можу.
– І дякують тобі за це?
– Та не завжди, – зітхнула Мудрість.
– Слухай-но, а з мене можеш зробити щось подібне, бо вже дістали. Кепкують, насміхаються, бештають, а то й прямо в очі біля скроні пальцями крутять, що вже й самій набридло, – призналась пошепки Дурість.
– Та можу. А ти хочеш?
– Ну, то давай свій секрет, – сказала Дурість.
– Та в мене фактично й секрету ніякого немає. Просто думай над кожним своїм вчинком.
– І все? І вже буду мудра?
– Ні, не все. Коли подумаєш, як буде добре, ще й роби добре. Будь готова до того, що потрібно буде постійно вести із собою бій.
– А! Так просто? Фі, – і побігла, крутнувшись на одній нозі.
Наступного разу, прогулюючись вулицею, Мудрість побачила великий натовп людей, які з чогось реготали. Коли підійшла ближче, то побачила,
що там сидить Дурість і б’є себе по обличчі.
– Що ти робиш? – здивовано запитала її Мудрість.
– Веду з собою бій. Але з мене знову всі сміються. Може, підкажеш, доки я маю себе бити?
– Завжди. Але ти забула перші дві поради – треба думати над кожним своїм вчинком. А коли подумаєш, як буде добре, то ще й робити добре. Це і є бій із самим собою, – сказавши, Мудрість пішла геть.
Життя – різноманітне, бо в ньому трапляються спокуси та перешкоди, але мудрість людська проявляється в тому, що заставляє не робити того, чого не можна робити. Це і називається вести бій із самим собою.
© Юлія Головчин «Притчі»
