Свою освіту Мікелоццо здобув у майстерні відомого скульптора Лоренцо Гіберті, автора знаменитих бронзових дверей Флорентійського баптистерію. Саме там він опанував техніку бронзового литва, що стала основою його подальшої кар’єри. У співпраці з Гіберті він долучився до створення скульптури «Святий Матвій» для церкви Ор-Сан-Мікеле у Флоренції, що засвідчило його професійне становлення.
Після 1427 року Мікелоццо вступив у творче партнерство зі скульптором Донателло. Їхня співпраця тривала понад десятиліття й принесла низку видатних проєктів, зокрема архітектурно-скульптурні гробниці та кафедру у соборі міста Прато (1428), яка стала важливою віхою у розвитку ренесансного архітектурного декору.
Меценатство Медічі та архітектурна діяльність
Більшість життя Мікелоццо була тісно пов’язана з родиною Медічі, вплив яких визначав культурний і політичний клімат Флоренції XV століття. Після вигнання Козімо де Медічі до Венеції в 1433 році Мікелоццо супроводжував його, а після повернення Козімо у 1434 році став одним із його головних архітекторів. Саме тоді почалася активна фаза творчої діяльності майстра, позначена низкою масштабних замовлень.
У 1436 році Мікелоццо розпочав реконструкцію зруйнованого монастиря Сан-Марко у Флоренції. Розроблена ним бібліотека при монастирі стала зразком для численних бібліотек по всій Італії XV століття, задавши новий тип простору для інтелектуальної праці та збереження знань. У 1444–1445 роках він керував реконструкцією комплексу Сантіссіма-Аннунціата, де поєднав строгість форм з витонченою симетрією.
Після смерті Філіппо Брунеллескі у 1446 році Мікелоццо тимчасово зайняв посаду головного архітектора Флорентійського собору, що засвідчило його високий професійний авторитет серед сучасників.
Архітектурні новації та стиль
Мікелоццо зробив значний внесок у формування типу флорентійського палаццо — міського палацу, який став уособленням світського життя доби Відродження. Його проєкти вирізнялися простотою геометрії, монументальністю й чіткою організацією простору. Будівля зазвичай мала форму компактного триповерхового блоку з внутрішнім відкритим двором, обрамленим аркадами. Фасад поділявся горизонтальними лініями, а рустування кам’яної кладки змінювалося від масивного внизу до легшого у верхніх ярусах, що створювало відчуття візуальної рівноваги.
Вершиною його архітектурного стилю став Палаццо Медічі-Ріккарді (1444–1459) — резиденція Козімо де Медічі у Флоренції. Це один з найкращих прикладів ранньоренесансної архітектури, де виявилася гармонія між раціональністю конструкції та класичною естетикою. Величний карниз, що завершував фасад, став впізнаваним елементом архітектури Ренесансу, а внутрішній двір із аркадами став прототипом численних палаццо по всій Італії.
Мікелоццо ді Бартоломео помер у 1472 році у Флоренції, залишивши по собі спадщину, що стала основою для розвитку ренесансної архітектури. Його творчість позначила перехід від середньовічної майстерності до гуманістичного розуміння простору й пропорцій, яке сформувало обличчя архітектури XV століття.
Іван Гудзенко
