Історія релігій, Іудаїзм        30 Вересня 2014        371         Коментування вимкнено

Медицина і Біблія

biblНі в біблійній літературі, ні в талмудичній немає спеціальних трактатів, присвячених медичній науці, подібних до тих, які дійшли до нас від древніх єгиптян (напр., Папірус Еберса) або від древніх греків (збірники Гіппократа). Як Біблія, так і Талмуд торкаються медицини лише настільки ця остання має відношення до ритуального законодавства.

Під час страшних катастроф, пережитих єврейським народом, він ледь устигав рятувати від  винищення найбільш дорогі йому пам’ятники релігійної літератури, інші культурні цінності могли загинути. Особливо широкої медичної літератури не могло бути у древніх євреїв, особливо в побіблійний час; і це не від нестачі поваги до писаного слова, а скоріше зі страху перед перебільшеним пошануванням, яким воно користувалося на сході. Усяка думка, що набула форми писаного слова, стає поступово народною святинею, що не підлягає зміні і тому нездатна до подальшого розвитку і прогресу. Приклад рабського поклоніння перед писаним словом у галузі медицини ми бачимо у давніх єгиптян.Існуючі в них медичні книги приписувалися богові Тоту; лікарі повинні були суворо дотримуватися запропонованих там правил і всякий відступ від них називався навіть смертю. Саме тому в школах давньої Іудеї всяке навчання було усним, а не  книжним; якщо учні записували іноді зі слів учителя, то це робилося потайки і не схвалювалося.

Хоча за біблійним світоглядом сам Бог є лікарем єврейського народу (Вих., 15, 26), уже в «Книзі завіту» передбачається існування світської медицини, і вона  санкціонується законом. «Якщо хтось ударить свого ближнього каменем або кулаком… і той зляже в постіль, то зобов’язаний заплатити йому за зупинку в його роботі і вилікувати його» (Вих., 21, 18 – 19). Талмуд з цього приводу зауважує: «Звідси випливає, що лікареві дане право лікувати» (Бер., 60а; Б. Камма, 85а), тобто Біблія не поділяє фаталістичних поглядів Сходу, ніби хвороба від Бога, і людина не має права втручатися в Його справи.

Ставлення до хвороби

Жителі Месопотамії і єгиптяни були переконані: у будь-якої хвороби є тільки одна причина — злий намір нечистих духів. Тому лікування знаходилося в руках жреців-экзорцистів і поряд з іншими методами містило в собі чаклунство та магію. Ізраїльтяни ж вважали, що все знаходиться в руках Єдиного Бога. Від Нього виходить і добре, і зле. Здоров’я — Боже благословення; хвороба — наслідок порушення духовних взаємин людини з Богом. Магія була заборонена, хоча прості люди, безсумнівно, вдавалися до неї. На це вказують численні маленькі статуетки, що, очевидно, служили амулетами.

Таке ставлення до хвороби мало свої негативні сторони. Бог вважався єдиним істинним цілителем. Він дав Своєму народові низку правил. Щоб мати міцне здоров’я, слід було лише неухильно їх виконувати. Непокора загрожувала хворобою. Іноді — як виключення — Бог наділяв даром зцілення Своїх пророків. Лікарів в Ізраїлі не було. Медициною ніхто не займався.

Близько 1750 р. до н.е. вавилонський цар Хаммурапі видав кодекс законів, які встановлювали, зокрема, тверду плату за послуги лікарів і хірургів, що передбачали покарання для них у разі недбалого проведення ними операції: «Якщо лікар виправить людині зламану кісту або зцілить ушкоджений м’яз, пацієнт повинний сплатити йому п’ять шекелів срібла». «Якщо пацієнт невільна людина, він повинний сплатити три шекелі срібла». «Якщо лікар зробить пацієнтові великий розріз бронзовим ланцетом і той помре або якщо лікар розріже пацієнтові брову і той осліпне, лікареві варто відрізати руку».

. Єгиптяни теж займалися хірургією, анатомували трупи і записували на папірусі свої спостереження. В Ізраїлі подібне було немислимим. Перше ж згадування про лікарів у Біблії позначене негативним ставленням до даної професії. «І зробився Аса хворий ногами… і хвороба його піднялася до верхніх частин тіла; але він у хворобі своїй знайшов не Господа, а лікарів». Лише книга Іова кидає виклик усталеній думці, нібито хвороба завжди буває наслідком особистого гріха людини.

До II століття до н.е. престиж лікарів зріс. У книзі Премудрості Іісуса, сина Сірахового, говориться, що, хоча цілителем є Сам Бог, Він послав дари зцілення людям, створивши ліки для лікування хвороб.

Іісус не поділяв думки про те, начебто хвороба завжди буває наслідком гріха самого хворого. Він бачив у ній прояв сил світового зла. Зціляючи хворих, Він щораз перемагав темні сили (Лев.26:14-16: Втор.7:12-15; 2 Пар.16:12; Ін.9:3: Лк. 13:1 6; Мк.2:17; Лк.4:23).

Здоров’я і зцілення

Багато старозавітних законів мають практичні підстави.

* Обов’язковий щотижневий день спокою служив для відновлення фізичних і духовних сил.

*    Певні види їжі минулого були заборонені. У цей перелік входила і свинина, що у субтропічному кліматі могла стати причиною харчових отруєнь. Не дозволялося пити забруднену воду.

*    Усі чоловіки повинні були обрізатися. У спекотному кліматі Палестини ця операція оберігала від захворювань статевих органів.

  • Чоловік не міг одружуватися з близькими родичками.
  • У побуті та статевому житті найпильнішу увагу слід було приділяти чистоті.

Вищенаведені правила — найбільш давні з відомих нам профілактичних медичних рекомендацій. Священики мали стежити за їхнім виконанням, а у випадку виявлення «прокази» – починати спеціальні дії.

Лікуванням і очищенням іноді займалися також пророки. Єлисей знешкодив отрутні трави в юшці, очистив воду Єрихона і допоміг вилікувати Неємана і сина жінки-сонамітянки. У 4 Цар. 20:1-7 Ісайя радить цареві Єзекії прикласти до нариву припарку зі смокв — це єдиний медичний рецепт у всьому Старому Завіті.

З метою особистої гігієни люди користувалися різними оліями і парфумерними засобами — миртом, шафраном, миррою і нардом. Маслинова олія і «бальзам Галаадський» (ароматичну смолу) приймали всередину та зовнішньо обробляли рани і виразки. З опису іудейського народу пророком Ісайею ми довідуємося, як ізраїльтяни лікували рани: «Від підошви ноги до тімені голови немає в нього здорового місця; виразки, плями, гнійні рани, неочищені і не зм’якшені єлеєм». Трави могли використовуватися як знеболювальні засоби. Багато трав дійсно були ефективними лікарськими препаратами, однак вистачало і забобонів. Так, існувало повір’я, начебто корені мандрагори допомагають жінці зачати дитину.

У часи Виходу були сповитухи (їм фараон звелів убивати єврейських хлопчиків під час пологів, але вони ослухалися цього наказу – Вих 1:15 -21).

Матері іноді гинули при пологах, але дуже часто акушеркам удавалося виявити свою майстерність. Фамарь успішно народила двох близнюків, які, певно, знаходилися в утробі в неправильному положенні (Бут.38:27-30). Пророк Ієзеккіль, говорячи про Єрусалим, розповідає нам про процедури, що відбувалися після народження дитини: «При народженні твоєму… пупа твого не відрізали, і водою ти не була обмита для очищення, і сіллю не була осолена і пелюшками не сповита». Очевидно, акушерство було єдиним почесним суспільним заняттям, доступним жінкам. (Вих.20:8;Лев.11:13-23;  4 Цар.4:41; 2:19-22; 5; 4:18-37; Ієр 8:22; Лк. 10.34; Вих.1:6;  Мк.15:23; Бут.30:14; Ієз.30:21; 16:4).

Дантисти були вже в давньому Єгипті (у деяких мумій є золоті зуби). Фінікійці, згідно з повідомленням грецького історика Геродота, наприкінці VI ст. до н.е. виготовляли зубні протези. Відомостей про наявність чогось подібного в давньому Ізраїлі немає.

Медицина в епоху Нового Завіту

У давній Греції терапія і хірургія досягли високого рівня розвитку, хоча, як і раніше, значною мірою залежали від магії. Грек Гіппократ першим сформулював основні етичні принципи медицини. Свого часу існував інститут лікарів, що знаходилися на службі в держави. Лікарі одержували платню і повинні були надавати безкоштовну медичну допомогу всім нужденним.

Згодом деякі з цих звичаїв перейняли римляни. Під час розкопок римських міст знайдені хірургічні інструменти і медичні рецепти. В Олександрії існувала медична школа.  Лука, супутник апостола Павла, був лікарем. У написаному ним Євангелії і Діяннях Апостолів зустрічаються спеціальні грецькі медичні терміни.

У Новому Завіті згадується про різні хвороби і недуги. У Писанні ми можемо прочитати про глухоту, сліпоту, кульгавість, проказу, високу температуру та інші проблеми зі здоров’ям (див. Мк 14:3; Лк 4:38-39; 7:22). Відсутність пеніциліну й антибіотиків у біблійні дні, нестача води і їжі, нестерпна спека і погані умови проживання — усе це було сприятливим середовищем для поширення хвороб.

На думку євреїв, послух Богові забезпечувало гарне здоров’я; хвороби і недуги були відплатою за непослух Йому. Історичні записи свідчать, що в той час існували ліки, а також лікарі, що лікували хворих. Наприклад, Павло якось радив Тимофієві приймати потроху вина для лікування шлунку. Вино, змішане з мирром, імовірно, вважалося знеболювальним засобом, що притупляє чутливість до болю (його запропонували Іісусові на хресті). Вважалося, що маслинова олія, як і бальзам з Галааду, також має цілющі властивості. Інші ліки виготовлялися з трав, фруктів, мінералів і різних рослин. Деякі закони, дані Богом, також мають позитивний вплив на здоров’я людей. Наприклад, Бог звелів людям відпочивати один раз на тиждень. Сучасні фахівці в цій сфері визнають, що такий відпочинок є ключем до збереження тілесного здоров’я. Крім того, закон забороняв вживати в їжу певні продукти харчування, приміром свинину (це м’ясо було сприятливим середовищем для розвитку паразитичної інфекції, що могла викликати отруєння в умовах субтропічного клімату). Заборонялося також пити брудну воду (див. Лев 11). Закон містив настанови про необхідність приділяти увагу особистій гігієні, що є запорукою здоров’я. Якщо людина торкалася мертвого тіла, то вона і її одяг мали потребу в ретельному очищенні. У разі потреби людина повинна була виходити за межі табору і потім закопувати екскременти в ямі (див. Вт 23:12-13). Такі закони в біблійні дні допомагали протягом тривалого часу підтримувати здоров’я людей у гарному стані.

З Нового Завіту ми довідаємося, що Лука був лікарем. Іісус, говорячи, що лікар потрібний не здоровим, а хворим, також віддавав належне лікарям. Історичні записи вказують на те, що греки високо цінували медицину в біблійні дні. Нинішні лікарі, приступаючи до своєї професійної діяльності, як і раніше вимовляють клятву давньогрецького Гіппократа, котрий вважав, що головною турботою лікаря повинні бути життя, здоров’я і благополуччя пацієнта. Є також докази розвитку медицини в Римі, де була знайдена велика кількість документів з хірургії.

З Писання зрозуміло, що Бог не обіцяє зціляти всіх. Апостол Павло не був зцілений, хоча він і щиро молився. Незважаючи на володіння даром зцілення, пізніше він не зміг допомогти Єпафродиту і Трохиму. Зцілення цілком залежить від волі Божої. Іноді Бог відповідає «так» на прохання про зцілення. Іншим разом Він говорить «ні», тому що в Нього інша мета (див. Іов 1-2). Проте всі християни з нетерпінням очікують майбутніх тіл, оновлених у воскресінні. Тоді потреба у зціленні зникне.

«Усім повинно бути зрозуміло: шлях заповідей Божих — це шлях життя. Бог установив закони природи, але Його закони не можна назвати довільними вимогами. Кожне «ти не повинний», кожна заборона щодо фізичного або морального закону містить у собі обітницю. Якщо ми коримося законові, благословення буде супроводжувати нас на кожному нашому кроці. Бог ніколи не примушує нас робити правильно, але Він шукає можливість уберегти нас від зла і вказує шлях до добра.

Необхідно звернути увагу людей на закони, яким був навчений Ізраїль. Бог дав людям певні установлення, що стосуються способу їхнього життя. Він відкрив їм закони, виконання яких забезпечувало їхнє фізичне і духовне благополуччя; якщо будеш слухняним, запевняв Він Свій народ, «віддалить від тебе Господь усяку неміч» (Втор. 7:15). «Покладіть на серце ваше всі слова, що я оголосив вам сьогодні», «тому що вони життя для того, хто знайшов їх, і здоров’я для всього тіла його» (Втор. 32:46; Притч. 4:22).

Бог бажає, щоб ми досягли того рівня досконалості, котрий став для нас можливим завдяки дару Христа. Він закликає нас зробити правильний вибір, об’єднатися з небесними силами, прийняти принципи, що відновлять у нас Божественний образ. У Своєму Слові й у великій книзі природи Господь розкрив принципи життя. Наше завдання полягає в тому, аби пізнати ці принципи і, скоряючись Йому, співробітничати з Ним у відновленні здоров’я тіла і душі».

У настановах, даних Богом Ізраїлю, особлива увага приділялася охороні здоров’я. Перш ніж вступити в Ханаан, народ, який вийшов із рабства і мав нездорові, породжені рабством звички,  не відрізнявся охайністю, був підданий найсуворішому вихованню в пустелі. Люди вчилися принципів здоров’я і застосуванню у своєму житті санітарних законів.

Попередження хвороб

Розрізняли чисте і нечисте не тільки в релігійному служінні євреїв, але і у повсякденному житті. Усі, хто торкався заразних або мав справу із заразними захворюваннями, видалялися зі стану, і цим людям не дозволялося повертатися без ретельного очищення як тіла, так і одягу. На випадок зараження кого-небудь заразною хворобою була дана вказівка: «Усяка постіль, на якій ляже [він]… нечиста, і всяка річ, на котру сяде, нечиста; і хто доторкнеться до постелі його, той повинний вимити одяг свій обмитися водою, і нечистий буде до вечора; хто сяде на яку-небудь річ, на якій сидів [він]… той повинний вимити одяг свій та обмитися водою, і нечистий буде до вечора; і хто доторкнеться до тіла [його]… той повинний вимити одяг свій та обмитися водою, і нечистий буде до вечора… І всякий, хто доторкнеться до чого-небудь, що було під ним, нечистий буде до вечора; і хто понесе це, повинний вимити одяг свій та обмитися водою, і нечистий буде до вечора; і всякий, до кого доторкнеться [він]… не обмивши рук своїх водою, повинний вимити одяг свій та обмитися водою, і нечистий буде до вечора; глиняний посуд, до якого доторкнеться [він]… треба розбити, а всякий дерев’яний посуд треба вимити водою» (Лев. 15:4—12).

Закон щодо прокази також є ілюстрацією тієї старанності, з якою ці розпорядження повинні були проводитися в життя: «В усі дні, допоки на ньому виразка, він [прокажений] повинний бути нечистим.:, він повинний жити окремо, поза станом житло його. Якщо виразка прокази буде на одязі, на одязі вовнянім, або на одязі ллянім, або на основі чи на утоці з льону або вовни, або на шкірі, або на якому-небудь виробі шкіряному… Священик огляне виразку… і якщо виразка поширилася по одязі, або по основі, або по утоці, або по шкірі, або по якому-небудь виробі, зробленому зі шкіри, то це проказа їдка, виразка нечиста; він повинний спалити одяг, або основу, або утік; вовняний або лляний, або будь-яку шкіряну річ, на якій буде виразка, тому що це проказа їдка: потрібно спалити на вогні» (Лев. 13:46—52).

У випадку, якщо виявляли, що житло небезпечне для проживання, його зносили. Священик повинний був «розламати цей будинок, і камені його, і дерево його, і всю обмазку будинку винести за місто на місце нечисте; хто входить у будинок тоді, коли він замкнений, той нечистий до вечора; і хто спить у будинку тому, той повинний вимити одяг свій; і хто їсть у будинку тому, той повинний вимити одяг свій» (Лев. 14:45-47).

Охайність

Необхідність особистої охайності була подана євреям найбільш виразно. Перш ніж зібратися в гори Синаю і вислухати, як глас Божий проголосить Закон, Бог звелів народу вимитися самим і вимити одяг свій. Це розпорядження втілювалося в життя під страхом смерті. Ніяка нечистота не допускалася у присутності Божому.

Під час мандрів пустелею ізраїльтяни майже постійно знаходилися під відкритим небом, на свіжому повітрі, і нечистоти робили на них набагато менш шкідливий вплив, ніж на мешканців тісних і задушливих будинків. Але найсуворіше дотримання чистоти було потрібно як усередині наметів, так і поза ними. Не допускалося, щоб якісь покидьки залишалися в межах стану або довкола нього. Господь сказав: «Господь, Бог твій, ходить серед стану твого, щоб рятувати тебе і віддавати ворогів твоїх у руки твої, а тому стан твій повинний бути святий» (Втор. 23:14).

Харчування

Чисте і нечисте ретельно розрізняли в усьому, що стосувалося харчування: «Я Господь, Бог ваш, Котрий відокремив вас від усіх народів. Відрізняйте худобу чисту від нечистої і птаха чистого від нечистого і не спаплюжуйте душ ваших худобою і птицею й усім… що відрізнив Я як нечисте» (Лев. 20:24, 25).

Безліч продуктів, вільно вживаних у їжу язичниками, які жили навколо ізраїльтян, були забороненими для них. Це зовсім не довільне розмежування. Заборонене в їжу було шкідливим для здоров’я. І той факт, що заборонене було оголошено нечистим, учив, що споживання шкідливої їжі паплюжить. Усе, що завдає шкоди організмові, поступово розтліває і душу. Людина, котра вживає нечисте, стає непридатною для спілкування з Богом, непридатною для святого і піднесеного служіння.

Порядок, початок якому було покладено під час мандрів у пустелі, продовжувався в землі обітованій за обставин, сприятливих для формування правильних звичок. Людям не рекомендувалося тіснитися у великих містах, але було передбачено, щоб кожна родина володіла своїм власним наділом землі, що гарантувало всім ізраїльтянам благословення природного, неперекрученого здорового життя.

Щодо жорстоких, аморальних звичаїв і способу життя хананаїв, вигнаних ізраїльтянами з землі, на якій вони жили раніше, Господь сказав: «Не робіть за звичаями народу, який Я проганяю від вас; тому що вони все це робили, і Я сповнений обурення на них» (Лев. 20:23). «І не внось мерзенності в будинок твій, щоб не підпасти під закляття як вона; відвертайся від цього і гребуй цим, тому що це закляте» (Втор. 7:26).

Бог учив ізраїльтян у всіх справах їхнього повсякденного життя урокові, відкритому і висловленому Духом Святим : «Хіба не знаєте, що ви — храм Божий, і Дух Божий живе у вас? Якщо хто розорить храм Божий, того покарає Бог: тому що храм Божий святий; а цей храм — ви» (1 Кор. 3:16,17).

Радість і веселощі

«Веселе серце доброчинне, як лікарство (Притч. 17:22). Подяка, радість, доброзичливість, віра в любов і турботу Божу — усе перераховане є найбільшими гарантами здоров’я. Для ізраїльтян ці якості характеру самі по собі повинні були стати ключовими в їхньому житті.

Подорожі, здійснювані в Єрусалим тричі на рік на щорічні свята, тижневе перебування в наметах під час свята Кущів — усе ставало гарними можливостями для відновлення сил на свіжому повітрі під час активного спілкування. Свята були приводом для веселощів, вони робили людей приязнішими і доброзичливішими завдяки гостинності до прибульців, левітів та бідняків.

«Веселися про всі блага, що Господь, Бог твій, дав тобі і будинку твоєму, ти, і левіт, і прибулець, що буде в тебе» (Втор. 26:11).

Бог дав Ізраїлю урок, присвячений принципам здоров’я,  однаковою мірою фізичне і морального, тому що виконання перших не менш важливе, ніж наслідування других.

«Якщо запитає в тебе син твій згодом, говорячи, що значать ці статути, постанови і закони, що заповів вам Господь, Бог ваш, то скажи синові твоєму: заповів нам Господь виконувати всі постанови ці, щоб ми боялися Господа, Бога нашого, щоб добре було нам в усі дні, щоб зберегти наше життя, як і тепер» (Втор. 6:20—24).

“Я – Бог, твій цілитель”

Мудреці Тори говорять, що людина повинна постійно молитися про те, щоб не занедужати. Коли вона занедужує, їй говорять з Небес: “Хочеш видужати – пред’яви свої заслуги!”. А якщо порівняти число заслуг і провин людини, то найчастіше підсумок буває не на її користь. Тому при найменшому нездужанні людина насамперед зобов’язана проаналізувати свої вчинки і здійснити тшуву. Каяття і добрі справи – кращі адвокати, котрі можуть захистити людину в найтяжчих ситуаціях і домогтися її виправдання перед Небесним судом. Навіть якщо 999 ангелів обвинувачують людину перед Небесним судом і тільки один захищає, цього досить для його виправдання, як сказано у Священному Писанні (Іов, 33:23,24): «Якщо є в людини ангел-заступник – один з тисячі, щоб повідати про його чесність, і зглянеться він над ним, і скаже: “Позбавте його від могили – знайшов я спокуту йому!”».

Відомо, що людський організм улаштований так, що всі сигнали про неполадки в якійсь частині тіла спочатку надходять у мозок, що мобілізує сили, які допомагають хворому органові видужати. Зокрема, у цьому випадку підключаються, наприклад, органи мови, щоб людина могла звернутися до лікаря по допомогу. Так само ми повідомляємо мудреця Тори про наше лихо, щоб він, подібно до головного мозку, прийняв сигнал небезпеки і мобілізував сили, необхідні для одужання. Крім того, гріхи, зроблені людиною, не дають її молитві досягти Небес, а тому молитва праведника доходить до Всевишнього швидше і легше, ніж молитва звичайної людини.

Проте не треба розраховувати на те, що допомога Всевишнього прийде саме надприродним шляхом. У Торі (Шмот, 21:19) сказано, що людина, котра завдала іншій тілесні ушкодження, зобов’язана оплатити витрати на його лікування. З цих слів наші мудреці роблять висновок, що Тора пропонує хворому звертатися до лікаря, а не лікуватися самому. За їхніми словами, хворий, який відмовляється від допомоги лікаря, робить відразу два дурні вчинки. По-перше, замість того, щоб розпочати діяти й уникнути небезпеки, він нічого не робить, очікуючи допомоги згори, а це призводить до протилежного результату: на Небесному суді починають аналізувати вчинки цієї людини, і в ту годину, коли йому загрожує небезпека, згадують його гріхи. По-друге, будучи упевненою, що за праведність Всевишній  Сам вилікує її від хвороби, людина насправді демонструє, наскільки одержима гординею і зарозумілістю. Таким чином, замість того, щоб позбутися одного лиха, вона накликає на себе нове, набагато страшніше.

Отже, хворий повинний звернутися до лікаря, усвідомлюючи, що це лише форма, у якій виражається допомога згори, тому що щирий лікар – це Всевишній, як Він Сам говорить у Торі: “Тому що Я- Бог, твій цілитель” (Шмот, 15:26).

Хворий зобов’язаний звернутися до того лікаря, якому довіряє і якого вважає кращим. У свою чергу лікар, за законом Тори, повинний докласти всіх зусиль, щоб вилікувати хворого.

Можлива ситуація, коли один лікар уже взявся за лікування хворого, а інший бачить, що міг би лікувати цього хворого більш успішно. І якщо цей інший лікар не втручається, то, за словами наших мудреців, він уподібнює себе до того, хто проливає безневинну кров. Тому що, як говорять наші мудреці, “не від кожного може людина одержати зцілення”, і, можливо, саме цей інший лікар і є той, кого Всевишній обрав для надання допомоги даному хворому.

Хворий, життю якого загрожує небезпека, має право використовувати для свого лікування будь-які засоби – як дозволені, так і заборонені Торою. Проте категорично заборонене поклоніння ідолові, заборонений Торою статевий зв’язок і вбивство безневинної людини – Тора забороняє робити це навіть заради порятунку власного життя.

Галаха суворо забороняє використовувати дефіцит ліків для того, щоб продавати їх за вищими цінами.

Відвідування хворих – дуже важлива заповідь. Виконуючий її уподібнюється до Самого Всевишнього. Так, у Торі розповідається про те, що, коли Авраам зробив собі обрізання, Всевишній відвідав його: “І відкрився йому Б-г у Елоней-Мамре” (Брейшит, 18:1).

Близькі друзі і родичі хворого, вхожі в його будинок, повинні відвідати його відразу ж, щойно довідавшись про його хворобу. Однак не настільки близькі люди відвідують його, починаючи з третього дня хвороби. Проте, якщо людина занедужала раптово, відвідати його вже в перший день хвороби можуть і не настільки близькі йому люди.

При відвідуванні хворого не відіграють ніякої ролі міркування, пов’язані з достоїнством і суспільним становищем: людина, яка займає високе становище в суспільстві, відвідує просту людину, коли та хворіє, навіть по кілька разів на день. Це ніяким чином не заплямовує її гідності – навпаки, той, хто приділяє більше часу відвідуванню хворого, гідний усіляких похвал. Однак під час відвідування хворого треба стежити за тим, щоб не стомлювати його.

Проте є одне виключення: не слід відвідувати недужу людину, стосунки з якою ворожі, навіть якщо щиро йому співчувати. Візит може бути неправильно сприйнятий ( наприклад, ніби ти радий нещастю хворого).

Хворий не повинен вставати назустріч провідуючому, навіть коли до нього приходить найшановніша і найвидатніша людина у країні. Ця постанова наших мудреців пов’язана з тим, що звичайно, коли людина бачить повсталого йому назустріч, вона говорить: “Сиди, сиди!”. У даній же ситуації слово “сиди”, звернене до хворого, звучить більш ніж двозначно: сиди, мовляв, залишайся хворим. Тому якщо хворий усе-таки встав, вітаючи відвідувача, той ні в якому разі не повинен говорити йому цього слова.

Відвідувач повинен сидіти на такому сидінні, щоб знаходитися на одному рівні з хворим. У протилежному випадку це буде знаком неповаги до Шхіни (Духа Святого), котра знаходиться в головах хворого.

Зміст заповіді про відвідування хворого полягає в тому, щоб висловити турботу про хворого, запитати, чи не потребує він чогось, і, якщо тому щось  необхідно, постаратися допомогти йому, втішити і розвеселити хворого, а головне – молитися Всевишньому про його якнайшвидше одужання. Відвідувач, який не робить останнього, заповіді не виконує. Тож не прийнято відвідувати хворого вранці, коли, як правило, хворі почувають себе краще, і тому відвідувач може забути про свій обов’язок просити допомоги у Всевишнього. Хворих не відвідують також увечері, тому що зазвичай у цей час самопочуття їхнє погіршується, і відвідувач може зневіритися, подумавши, що вже пізно просити Всевишнього про милосердя.

У деяких випадках варто утриматися від відвідування хворого. Так, не відвідують страждаючого розладом шлунка, щоб не набридати хворому своєю присутністю в той момент, коли йому потрібен особливий догляд; не відвідують страждаючого хворобою очей або головним болем і того, кому важко говорити. В усіх цих і подібних випадках заходять, однак, у квартиру хворого і довідуються в його домочадців, чи не потрібна якась допомога, висловлюють своє співчуття і побажання, щоб Всевишній змилостивився і послав хворому якнайшвидше і повне одужання.

Якщо людина стоїть перед вибором, спочатку відвідати хворого чи відвідати і втішити скорботних, їй слід, по можливості, виконати обидві заповіді і почати їхнє виконання з візиту до хворого, щоб скоріше піднести молитву до Всевишнього і просити Його виявити милосердя до страждаючого. Якщо немає можливості і відвідати хворого й утішити скорбних, то важливіше втішити скорбних, тому що це є проявом доброти і милосердя як стосовно живих, так і стосовно померлих.

Оскільки Шхіна знаходиться поруч із хворим, біля нього дозволяється молитися будь-якою мовою. Однак якщо про хворого моляться в іншому місці, то молитву треба вимовляти тільки священною мовою. При цьому слід пам’ятати, що Всевишнього варто просити, щоб Він виявив милосердя не тільки до цього хворого, але до всіх хворих синів Ізраїлю, тому що молитва доходить скоріше і легше, якщо в ній мова йде про багатьох. У будній день говорять: “Нехай Всевишній зглянеться над тобою в числі всіх хворих синів Ізраїлю”, а в суботу – “Субота – такий день, у який не потрібно кричати про допомогу, а зцілення швидке прийде, і милості Всевишнього численні – тож відпочивайте в суботу спокійно!”.

Мудреці надзвичайно осудливо ставляться до того, хто роздає все своє майно в подарунок або навіть як цдаку(пожертвування) чужим людям, а своїх прямих спадкоємців залишає ні з чим, навіть якщо вони поводилися стосовно нього вкрай погано. Однак якщо помираючий багатий і його спадкоємці одержують достатню частину його статку, йому дозволяється решту роздати іншим людям. Наші мудреці говорять, що істинно благочестива людина не повинна позбавляти нікого зі спадкоємців належної кожному з них частки. Навіть якщо обділяють одного із синів, котрий пішов кривою стежкою, на користь іншого сина, мудреця і праведника, це не вважається справедливим, адже цілком можливо, що нащадки кепського сина повернуться на шлях істинний і будуть віддані Торі та її заповідям. Більше того, деякі авторитети Галахи(Закону) категорично забороняють нерівний розподіл спадщини, тобто збільшення частки одного спадкоємця за рахунок частки іншого.

Якщо в помираючого є маленькі діти (або маленькі і великі) або його дружина вагітна, йому слід, на випадок своєї смерті, призначити опікуна малолітніх сиріт, поки вони виростуть.

Якщо помер близький родич хворого, йому про це не повідомляють, щоб не викликати зайвих переживань. А якщо він якимось чином довідався про це, йому не нагадують, що на знак скорботи необхідно надірвати одяг. У присутності хворого не плачуть навіть із приводу смерті зовсім чужої людини, яка сконала недавно, щоб у нього не з’явилися думки про власну смерть. Якщо хто-небудь у присутності хворого починає говорити слова розради і висловлювати співчуття родичам покійного, його змушують замовкнути. Сказано в Торі: “І завинить та людина” (Бемідбар, 5:6). А відразу після цього сказано: “То нехай сповідаються” (Бемідбар, 5:7). З цього мудреці роблять висновок, що кожна людина зобов’язана сповідатися перед смертю. А Мішна вказує, що кожен, хто сповідається у своїх гріхах перед смертю, забезпечує собі долю в Майбутньому світі. Підставою для цього положення Мішни служить розповідь Танаха про Ахана, який присвоїв частину трофеїв, присвячених Всевишньому (Йегошуа, 7:19,20): «І сказав Йегошуа Ахану: “Син мій, вшануй Бога, Всесильного [Бога] Ізраїлю, і зізнайся Йому, а також розкажи мені, що ти зробив, не приховуй нічого від мене!”. І відповів Ахан, сказавши Йегошуа: “Дійсно, згрішив я перед Богом, Всесильним [Богом] Ізраїлю, і зробив те-то й те-то…”». А з чого випливає, що сповідь Ахана принесла користь його душі? – Зі слів Йегошуа, сказаних ним перед стратою Ахана: “Як занапастив ти нас, так погубить тебе Бог у цей день!” (Йегошуа, 7:25). Тобто тільки в цей день гинеш ти, але залишишся жити для Майбутнього світу.

Тому коли бачать, що помираючому залишилося жити недовго, йому говорять: “Сповідайся, але не хвилюйся: багато хто сповідувався – і видужав, і живе дотепер, а багато хто з тих, хто не хотів сповідуватися, померли. Сповідайся – і в нагороду за це залишишся живим, а кожен, хто сповідається, здобуває долю в Майбутньому світі!”. Якщо хворому важко говорити, досить, щоб він сповідався подумки, а якщо він усе-таки спроможний сказати кілька слів, йому підказують: “Скажи так: нехай моя смерть буде спокутою всіх моїх гріхів”.

Крім того, помираючому говорять, що йому варто простити всіх, хто колись зробив щось проти нього – скривдив його словом чи завдав йому матеріальних збитків.

У той момент, коли все це говорять помираючому, варто випровадити з кімнати жінок, дітей і тих, хто не вміє володіти собою, тому що, почувши ці слова, вони почнуть плакати, а це викличе у хворого переживання, що можуть погіршити і без того тяжкий стан хворого. Ось короткий варіант сповіді, що вимовляє помираючий: „Визнаю я, Господе, Боже мій і Боже батьків моїх, що зцілення моє – у руці Твоїй і що смерть моя – теж у руці Твоїй. Хай буде воля Твоя послати мені повне одужання! А якщо я помру, нехай смерть моя буде спокутою всіх гріхів моїх, усіх злодіянь моїх і всіх злочинів моїх, котрі я зробив у Тебе на очах, і дай мені долю в Ган-Едені, і удостой мене Майбутнього світу, призначеного для праведників”.

Д-р  Анатолій  Мучник

Коментування закрито

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook