Марсіліо Фічіно народився в містечку Фільїне, поблизу Флоренції, у родині лікаря, який підтримував зв’язки з правлячою династією Медічі. Здобувши освіту в галузі латинської мови та літератури, Фічіно згодом зацікавився філософією Арістотеля та медициною. Його знайомство з творами Платона та неоплатоніків через латинські переклади Августина та Томи Аквінського стало початком його інтелектуального шляху. Згодом він опанував грецьку мову, що дозволило йому безпосередньо працювати з оригінальними текстами античних філософів.
Флорентійська платонівська академія
У 1462 році Фічіно очолив Флорентійську платонівську академію, засновану за підтримки Козімо Медічі. Академія, розташована на віллі Медічі в Кареджі, стала одним із провідних інтелектуальних центрів Європи. Тут Фічіно здійснив численні переклади з грецької на латинську, включаючи повне зібрання творів Платона та неоплатоніка III століття Плотіна. Його переклад Платона, завершений у 1470 році та опублікований у 1484 році, став першим повним перекладом цього філософа будь-якою європейською мовою і залишався основним джерелом для вивчення Платона аж до XVIII століття.
Філософська та богословська спадщина
Фічіно був висвячений на священика в 1473 році і пізніше обіймав посаду церковного чиновника Флорентійського собору. Його тісні зв’язки з родиною Медічі, які підтримували його діяльність, дозволили йому зосередитися на філософських та богословських дослідженнях. Серед його найважливіших праць — коментар до «Симпозіуму» Платона, відомий як «De amore» («Про кохання»), який став основою для розвитку ідеї платонічного кохання в європейській культурі.
Оригінальні твори Фічіно, такі як «Theologia Platonica» («Платонова теологія», 1482) та «Liber de Christiana religione» («Книга про християнську релігію», 1474), демонструють його спробу поєднати платонівську філософію з християнською теологією. У «Theologia Platonica» Фічіно розглядає душу як центральний елемент у ієрархії Всесвіту, підкреслюючи її роль як зв’язку між Богом і матеріальним світом. Ця ідея відображає вплив неоплатонізму та середньовічної філософії, а також гуманістичні ідеали епохи Відродження.
Фічіно переосмислив платонівську філософію в контексті Відродження, наголошуючи на центральній ролі людини у Всесвіті. Його концепція «платонічного кохання», яка ґрунтується на ідеї духовного співчуття та любові до Бога, знайшла відображення в європейській поезії та літературі XVI століття. Фічіно також вплинув на розвиток астрології та медицини, що відображено в його праці «De vita libri tres» («Три книги про життя», 1489).
Іван Гудзенко
