Все його дитинство та молоді роки пройшли при папській курії Мартина V. Саме тут почав групуватися гуманістичний гурток, на якому Лоренцо блискуче оволодів класичною латинською мовою, вивчав також і грецьку. Великий вплив на свідомість Лоренцо було зроблено через трактат Квінтіліана «Про виховання оратора». Він знав цього автора мало не на пам’ять, і у своєму творі «Про порівняння Цицерона з Квінтіліаном » автор ставить Квінтіліана високо, ніж самого Цицерона.
В курії він не отримав жодного місця, всьому перешкодою став Поджо Бранчоліні. У 1429 р.- Лоренцо переїздить в місто Павія для викладання риторики при приватній школі.
У 1431 р. — викладає в університеті риторику. Він не поладнав з колегами по університеті за їхню так би мовити середньовічну «кухонну» латинську мову. Різко виступав проти них з критикою. Написав памфлет для юристів, назвавши його «Про девізи та геральдичні знаки».
Лоренцо змушений був залишити Павію, тому що на його життя професорами – юристами готувався замах. У 1443 р. — він призначається секретарем при королі Неаполя Альфонсі Арагонському. Король Альфонс, як відомо із історичних свідчень, не мав тісних зв’язків з папською курією. Це давало привід для написання Лоренцо антиклерикальних речей, тобто такого собі трактату «Про підкладений Констянтинів дар».
У 1444 р. — потрапив під суд священної інквізиції Католицької церкви, проте був швидко врятований неапольським королем Альфонсом. У 1448 р. — після свого повернення до риму був призначений папою Миколою V на посаду апостольським секретарем та каноніком в Латеранській базиліці. Займався викладацькою діяльністю при Римському університеті.
Лоренцо ще не був одружений, але від однієї подруги в Римі несподівано народилося троє дітей. Він відмовився одружитися з цією жінкою, маючи на меті посвятити себе служінню Богу.
У центрі його творів прослідковувався рух за гуманізм. Ним було написано працю, що складалася із шести книг «Про красу латинської мови». Праця нагадувала тлумачний словник із правильним використанням граматичних категорій, з багатьма прикладами мовного стилю, з прекрасною колосальною античною ерудицією Лоренцо Валли.
Його твори носять доволі чітке філософсько – естетичне забарвлення. Крім того одна із його праць «Проти Боеція. Про персону» (6 книга, 34 розділ) була внесена Тридентським собором Католицької церкви в так званий «Індекс заборонених книг». Однією із більш яскравих поширеніших трудів Валли для читачів стала естетична праця «Про красу», яка власне підкреслює добу Відродження. Ще при його житті перевидавалися праці, більше тридцяти творів почали друкуватися у XV столітті.
У своїх творах Л. Валла намагався коментувати латиномовних письменників, зокрема таких як Квінтіліан, Лівій та Салюстій; зробив переклад праць античних мислителів Геродота та Фукідіда, переклав частину із гомерівської «Іліади», деякі з байок Езопа. Писав крім цього ще філософські трактати та твори на історичну тематику. У філософа епохи Відродженння також можна побачити нариси, властиві науково – літературній діяльності. В першу чергу це характеризується із таким доволі різким критицизмом стосовно церковних та гуманістичних авторитетів, в тому числі жорстокою боротьбою з аскетизмом.
Лоренцо відкидав вчення щодо походження апостольського символу і у трактаті «Про свободу волі» він різко виступає проти середньовічного схоласта Боеція. У своїй позиції стосовно первородного гріха, аргументує це тим, що людина внаслідок нього не втратила самостійного вибору, що полягає у відрізненні добра та зла. У трактаті «Про діалектику» ним було внесено поправки до Аристотеля, які були спрямовані проти самої схоластичної традиції. У так званих « Міркувннях проти Лівія, що Тарквіній, Луцій та Арунс» були онуками, а не синами Тарквінія Давнього, Валла критично виступає проти думки Лівія ґрунтуючись на хронологічному розумінні.
Критика Валли викликала і занепокоєння у середовищі католицької церкви. Йому чудом вдалося спастися від інквізиції від думки щодо апостольського символу, повинен був вступити у полеміку з гуманістами: Брачоліні, Фаціо та іншими.
Про те, що Лоренцо справді виступає проти аскетизму свідчать два трактати. Перший має назву «Про істинне та хибне благо», у ньому йдеться перш за все про діалог між трьома особами: християнином, стоїком та епікурейцем. Він робить різкі напади на стоїцизм, хоче примирити епікуреїзм з самим християнством. У другій праці «Про чернечі обітниці», Валла різко виступає щодо чернечого інституту.
Валла не був ворожим по відношенню до християнства, його цікавили здебільшого церковно – богословські питання. Йому вдалося скласти філологічні виправлення у перекладі тексту Нового Завіту; написати «Бесіду про таїнство перевтілення», а також твір про сходження Святого Духа. Філософії Боеція він протиставляє авторитет віри.
На замовлення неаполітанського короля Альфонса, Лоренцо пише історичну працю під назвою «Про діяння Фердинанда, короля Арагону» .
Лоренцо Валлу також вважають батьком історичної критики. Будучи під покровительством Альфонса Арагонського, непольського короля, Лоренцо пише роздуми стосовно достовірності «Констянтинового дару». При цьому він використовує усі можливі наукові аргументи філологічного, нумізматичного та історичного характерів, викриває і середньовічну підробку. У кінцевому результаті це заклало основу історичної та філологічної критики Лоренцо Валли у сучасній науково – методичній гуманітарній науці.
Валла також стверджує, що труд під назвою «Риторика до Геренія» насправді Цицерону не належить. Такий висновок приймається і в сучасній філології. Відкинув приналежність «Ареопагітика » Діонисія Ареопагітика, про якого згадується у книзі Діянь апостолів.
Лоренцо Валла прожив всього лише п’ятдесят років. Помер 1457 року і був похований у Латеранській базиліці.
Деякі із творів філософа користуються великим авторитетом, відображаючи дух відродження, особливо це проявляється таким напрямком як гуманізм.
Богдан Стрикалюк