Аспекти сучасних підходів  до розуміння принципів логіки головним чином сходяться не просто відходом від класичних міркувань про співвідношення істинного буття та правильних форм мислення, а, насамперед, постановкою формуваннях істинних категоріальних форм, які б мали на меті розкрити істинний характер буття. Складність нашого мислення постає в логічній проблемі значно ширшим ніж категорії, якими воно апелює. І тут справа не лише в обмеженій пізнавальній діяльності людини, але й в конструктивах нашого розсудку. Гіпотетично людський розум здатний припускати, формулювати в модальній логіці висловлювань ряд суджень, які притаманні лише йому, а не тільки виходячи з досвідного, емпіричного знання.

У зв’язку з тим, що характер постановки запитань містить у власному комплексі набір функціональних символів, структурних елементів понять, що відображають найбільш значимі складові даної структури питання, слід внести ясність, що далеко не усі усвідомлюють повноту повноту змісту і всього обсягу, що належить даному класу предметів або явищ.

Логічні підходи у проблемі постановки та аналізу запитань в напрацюванні Яакко Гінтікка

В науковому обіг термін «дискурс» набрав в епоху постмодернової філософії універсальний умовний термін, який вводить в оману ще більше кількість слухачів дискусії, замість дотримання чіткого ототожнення терміну з чітким предметом, про який йде мова. «Гра в бісер» словами Германа Гессе, немов павутина обплутує цілий ряд дослідників та інтерпретаторів понять, які виправляють усі «наступні» помилки та поліпшують краще розуміння одного й того ж терміну в черговій дисертації. Присутнє «різночитання» існує в площині не лише науки, яка починаючи з Бекона чи Декарта, або навіть Гадамера, Спенсера чи Конта виступає чи не головною претенденткою на «істинне» знання, але й в політичному естеблішменті задля лобіювання політичних інтересів, релігійний групах, сектах, з метою самовизначення власної «істинності» та божественної винятковості. Цей перелік доволі обширний і тривалий. Це вкотре доводить, що проблеми семантичної визначеності в структурі запитань та модальних суджень лишається і досі відкритою темою для логіків, алгебраїстів та філософів. Проблему такого штибу спробував розв’язати Яакко Гінтікка.

Фінський логік, мислитель та математик, уродженець затишного та монотонного Гельсінкі Яаакко Гінтікка крізь усе життя проніс дану проблематику і в своїх наукових працях значно вдосконалив і розширив спектр розуміння модальних суджень логіки першого порядку.

Каарло Яаако Гінтіка народився 12 січня 1929 року у Гельсіснкі. Навчаючись в одній зі шкіл фінської столиці, на допитливого Гінтікка вплинув його вчитель Ейно Кайло. Захоплюючись особливістю світобудови природи матерії, Гінтікка як і Канта, однак, в досить юному віці, цікавить аспект пізнавальних можливостей людини у філософському сенсі, а також розумінню, наскільки людський розум здатен пізнати істинну природу речей без жодних ілюзій. Це переконало Гінтікка шукати відповіді у людському мисленні, який у пізнавальних процесах керуються логічними категоріями.

По завершенню школи у 1947 році, майбутній вчений ретельно штудіює у Гельсінському університеті математику, специфіку та структури побудови алгебраїчних рівнянь; однак завдяки впливу професора Георга Генріка фон Райта, з’явився інтерес до філософської епістемології. Молодий Гінтікка суттєво замислився над сутнісними категоріями явищ і предметів матерії, здійснюючи пошук відповідей на питання, чи їх сутність відокремлена від безпосередніх процесів мислення чи ж навпаки, – між нашим мисленням і суттю речей криється набагато більше ніж ототожнення цих двох елементів. Саме тому фундаментальні напрацювання філософа потрапляють у область математичної та філософської логіки. Його дослідження та теорія стосувалися, зокрема, семантики можливих світів, пов’язаної з модальною, епістемічною та індуктивною логікою та семантикою теорії ігор, які належать до теорії логічної інтерпретації морфем та філологем.

З 1948 по 1949 рік Гінтікка навчався в Коледжі Вільямса у США. Саме американський період плідної творчості вченого позначився на світовому внескові фінської філософії та інтернаціоналізації її здобутків. З чого розпочалась на міжнародній арені така зацікавленість Гінтіккою та фінською філософією зокрема?  Починаючи з 1962 року вченого запросили працювати на посаду професора у Стенфордському університеті, а згодом до університеті штату Флорида в Талахасі з 1978 по 1990 рік. З 1990 року він є професором філософії Бостонського університету.

Ще раніше у 1952 році він отримав ступінь бакалавра філософії та ступінь філософії в Університеті Гельсінкі. Захищена докторська робота Гінтікка  в Гельсінському університеті у 1956 році стосувалась математичної логіки і спиралась на дослідження пропозиційних змінних в структурі модельних суджень логіки першого порядку, спираючись на платформу досліджень фон Райта.

Комплекс поставлених проблем Гінтіккою назавжди зробив фінську філософію інтернаціональною і популярною у американських наукових колах, школи яких давно працюють над герменевтичними проблемами.

У 1954 році Гінтікка отримав трирічну посаду молодшого наукового співробітника Гарвардського університету. Наприкінці 1950-х Гарвард був батьківщиною сучасної філософської семантики, і Гінтікка вважав роки Гарварда вирішальними для його подальших здобутків.

Логіка запитань, наукові положення про які сформульовані Гінтіккою, були використані для вивчення наукових змін та пояснень задля поліпшення чіткості в постановці подальших наукових проблем і зменшення ступеня різночитань апелюючи тими або іншими поняттями.

У 1970 році він був призначений постійним професором-дослідником в Академії Фінляндії і після власного «американського» періоду, покинувши наукову професуру, знову  продовжив працював доцентом в Гельсінкському університеті в 1981–1992 роках. У 2010–2011 навчальному році Гінтікка був членом Дослідницької ради Гельсінського університету.

Власні напрацювання науковця – стратегічні дослідження з галузей інформаційних наук та інфокомунікацій, філософії науки, естетики, філософії мови, історії філософії та сучасними тенденціями у філософії. Найважливіші його досягнення серед усіх вищезгаданих – у математичній та філософській логіці. У галузі філософської логіки він є провідним вченим сучасності та великим розробником новітніх підходів.

В 1955 р. вчений розпочинає впроваджувати теорію модельних наборів для формулювання нової ефективної теорії доказів логіки першого порядку. У галузі модальної логіки  Яакко Гінтікка спільно зі шведським логіком Стігом Кангерем самостійно сформулювали основні ідеї семантики можливих (потенційних) світів. Завдяки гносеологічній праці «Знання і віра» (1962), вчений стає піонером епістемічної логіки. У своїх дещо пізніх працях, логік сформулював загальну теорію пропозиційних поглядів. Його ідеї підхоплюють  фінські філософи Ілкка Нійнілуото та Туомо Ахо.

У своєму чи не найголовнішому magnum opus з назвою «Логіка, мова гри та інформація» (1973), фінський вчений розробив нову теоретико-ігрову семантику, яку згодом застосував як до формальних, синтетичних та машинальних мов, так і до природних. Гінтікка прослідкував виходячи з першої основної праці, що розширена структура предикатів, набір змінних у широкій логіці висловлювань прослідковується пряма взаємозалежність від семантичної структури питань. Кожне модальне судження навіть при правильній побудові з усіма функціональними та предикативними символами є прямою відповіддю на коректне або некоректне сформульоване питання, в сенсі якого відіграють важливу роль семантичні складові, в яких можна бути переконаним про відсутність будь яких помилок. «Семантика питань і питання семантики» (1976), написана Гінтіккою через три роки після виходу основної праці є логічним продовженням попередньої роботи, в якій  чітко сформульовано коректно  нову логіку питань, яка використовує як теоретико-ігрову семантику, так і епістемологічну логіку. Він розглядає зміст і структуру запитання як нову інформаційну вимогу, спрямовану на те, щоб поставити запитувача в стан чіткого  знання, яке не потребувало б різночитань, а давала б чітке уявлення про пізнаваний предмет. На думку дослідника, без «діалогічної логіки» набори питань та відповідей розглядати неможливо, і навіть шкідливо. Тут для Гінтікка спливають ті софістичні виявлені помилки понять через недостатню розподіленість термінів, які лише в діалогічності здатні виявитись; в діалогічності, що обумовлює компетентність та підхід з метою отримати істинне знання, а не створити нову «логічну» пастку, з ціллю переконати свого опонента задля виграшу в суперечці та дискусії. Ціль таких суперечок, як вважав філософ, знищити сутнісні елементи в термінах, і тим самим – знищити понятійну оболонку, перетворивши сам процес у нечесну семантичну гру.

Логіка питань, розроблених Гінтіккою, була використана для вивчення наукових змін. У питальній моделі до експериментальних досліджень така структура як ніколи підійшла коректно  при постановці досліджень природничих наук. Колега вченого, фінський біолог Матті Сінтонен застосував цю модель для вивчення теорій біології та предмету дослідження метабіології.

Разом зі своїм співробітником та товаришем Габріелем Санду Гінтіко розробив так звану логіку, що сприяє незалежності (IF-Logic), що дозволяє інтерпретації кванторів у теоремі бути незалежними одна від одної. Дослідник вивчаючи семантичну структуру запитань дійшов  висновків, що логіка запитань значно багатша спектром визначень та підходів, ніж традиційна логіка першого порядку, і для неї знайдено застосування як у філософії, так і в теоретичній лінгвістиці.

У 2005 році науковець отримав нагороду Рольфа Шока за вагомий внесок у розвиток логіки та філософії. У 2011 році Яакко Гінтікка був нагороджений Великим Хрестом Ордена Фінського Лева. І все ж, дослідник не обмежився лише напрацюваннями логіки запитань. На шпальтах американських та європейський інтерв’ю Гінтікка, спираючись на висновки напрацьованих аспектів, критикував різноманітні форми та прояви фундаменталізму і наполягав на тому, що високоякісна освіта, навчання та економічний розвиток, і особливо викладання природничих наук, виводять людський розум з фанатизму та невігластва. Під час  публічного виступу в університеті Гельсінкі  2011 року Гінтікка стверджував, що вчителі філософії нехтували своїми можливостями викладати в університетах чудові концепції, положення та думки сформульовані іншими науками, а також піддав критиці відривання філософії від специфіки природничих дисциплін.

Вчений мав численних послідовників та учнів серед різних дослідників, до найвідоміших, здебільшого у Скандинавських країнах та США, слід віднести Ілкка Ніінілуото, Джуха Маннінен, Унто Ремес, Вейкко Рантала та Сімо Кнууттіла. Рейнт Туомела та Рісто Хілпінен першими захистили учнів Хінтіки. Серед інших студентів були Еса Саарінен, Лаурі Карлсон та Джухані Пієтарінен тощо. Окрім Фінської Академії наук, Гінтіка був почесним професором, членом Норвезької академії наук, Academia Europæa, а також Американської академії мистецтв і наук, а також почесним доктором університетів Кракова, Льєжу, Оулу, Турку та Упсали.

Здійснивши колосальний внесок у галузі логіки та філософії, Яакко Гінтікка завершив свій життєвий шлях 12 серпня 2015 року у Порвоо, що за 48 км на схід від фінської столиці.

Євген Распопов