Цей чин богослужіння був встановлений у перші віки християнства. Про становлення літургії Ранішеосвячених Дарів свідчить Сисеон Солунський, стверджуючи, що вона походить від апостольських наступників.Про давність чину цього богослужіння говорить Константинопольський патріарх Михаїл Керуларій, вважаючи, що вона існувала ще до літургії Василія Великого та Іоана Золотоустого. Підтвердженням цього слугує 49 –е правило Лаодикійського Собору. Сама ж назва «Ранішеосвячених Дарів» вказує на те, що ці святощі були приготовлені наперед під час звершення літургії Василія Великого.В письмовому варіанті чинопослідування богослужіння Ранішеосвячених Дарів не було, він існував тільки в усній апостольській традиційній формі, яка досі зберігається у церкві. Є свідчення Іустина Мученика, згідно з яким Святі Дари розносилися дияконами для відсутніх на богослужінні членів релігійної громади. Тайни мали право приймати на другий або ж третій день, оскільки не всі були підготовлені. Існував також інший звичай: Святі Дари відносили для щоденного причащання єгипетських відлюдників, які зберігали їх у себе і причащалися самі, не маючи священиків. Про що стверджують Тертуліан, Кипіан Карфагенський, Василій Великий, Григорій Богослов. Це ж саме відбувалося в Олександрії та Єгипті.
Причастя Раніше освячених Дарів під час богослужіння, які переду міс зберігаються у храмі — відносять до апостольських часів. Про що чітко зазначено в Апостольських правилах, де вказується на те, що залишки Святих Дарів після причастя чоловіків та жінок відносили до дарохранительниці, оскільки ними причащалися хворі, а також усі, хто перебував на богслужінні, без принесення Безкровної Жертви. З 52 – го правила Трульського Собору помітно, що літургія стала загальновідомою на Сході, тому звершувати її потрібно у дні Великого посту, крім суботнього, недільного дня, свята Благовіщення Пресвятої Богородиці. Існують також свідчення єрусалимського патріарха Софронія, який з повагою ставиться до звершення священнодій Василія Великого, Іоана Золотоустого разом з літургією раніше освячених Дарів Григорія Двоєслова.
Варто зазначити, що сама літургія є творінням апостольської церкви, не підписана будь – яким ім’ям. Хоч у давніх пам’ятках чин підписувався різними іменами, наприклад апостолом Яковом, Петром, євангелістом Марком, Василієм Великим. Відповідні чини були присутні у Єрусалимських, Антиохійській та Олександрійській церквах. Стверджують, що їх скоротив Василій Великий, внісши молитви до своїх творів. Таким чином, літургія була введеною у Константинопольській церкві, а звідси поширилася по християнському Сходу, витіснивши інші послідування богослужінь.
Щодо достовірності кому власне належить цей чин богослужіння, існують до кінця не досліджені факти, в тім його приписують Григорію Великому. Деякі відносять літургію до пізнього часу – ХVI століття, яке супроводжувалося великою шаною православного Сходу до імені цієї святої людини. Грецькі синаксарії містили відомість про те, що чин повної великопісної Літургії дійсно був ведений у Римській церкві папою Григорієм І Великим. З введенням Студійського уставу ХІ-ХІІІ століття в Росії, цей чин звершувався у всі тижня Великого посту, крім суботу та неділі. Проте із швидким введенням Єрусалимського уставу ХІV-ХV століття і до цих днів, чинопослідування літургії папи Григорія Двоєслова стали звершувати лише в середу та п’ятницю Св. Чотиридесятниці, в тому числі й у дні свят.
Постові часи, які відправляються перед самою літургією мають важливе євангельське значення в історії Східної церкви. Перший час відповідає сьомій годині ранку, нагадуючи нам, віруючим християнам про суд Ісуса Христа перед Понтієм Пілатом. Третій час відповідає нашій дев’ятій годині, нагадує нам останні події із життя Ісуса Христа: наруга над Сином Божим, бичування Його тіла після вироку Понтія Пілата, присвячений також згадці про зішестя Святого Духа у день Св. Пятидесятниці на апостолів.
Шостий час відповідає дванадцятій годині дня — спомин про добровільні муки та хресні страждання, розп’яття Ісуса Христа на горі Голгофі за гріхи людства.
Девятий час відповідає третій годині дня — нагадування про хресну смерть Христа Спасителя, а аткож вказується на велике значення Його смерті для майбутнього спасіння віруючих.
Богдан Стрикалюк
