Іван Золотоуст

ioanІоанн Золотоуст – видатний богослов, оратор, архієпископ Константинопольської церкви, літургіст, вважається одним із трьох Вселенських святителів ІV століття нашої ери, поруч з такими відомими патристами  і богословами, як Василій Великий та Григорій Богослов.

Народився Іоанн Златоуст в місті Антіохії у 347 році. Виховувався  у християнській родині. Його батько Секунд займав посаду військового офіцера, а матір Златоуста Анфуса – займалася вихованням сина після раптової смерті свого чоловіка, через що більше ніколи не виходила заміж.

Анфіса старалася дати сину найкращу освіту, відправивши його навчатися до Антиохійської богословської школи. Там він познайомився з відомим на той час оратором і представником молодшої софістики Лібанієм. Брав в учителя Лібанія уроки ораторського мистецтва, ставши кращим його учнем ораторської школи. З ранніх літ розпочав поглиблене вивчення Священного Писання. Оволодівши мистецтвом ораторства та теологією, молодий Златоуст привертає особливу увагу Мелетія Антіохійського.

Єпископ Мелетій у 367 році звершує таїнство хрещення над Іоанном Золотоустим. Через три роки здійснює хіротесію (постриг) на церковного читця. У 372 році за наказом імператора Валента – прихильника аріан, єпископа Мелетія було відправлено в заслання. Златоуст змушений був тікати як найдалі від Валента.

Невдовзі помирає його матір – Анфуса, а Іоанн вирішує прийняти чернецтво. Проте, в чернецтві він вступає на місце єпископської кафедри разом зі своїму другом з яким він навчався у богословській школі – Василієм. Іоанн  віддалився у монастир Сирії, світ для нього не був таким, що прийняв Христа,  він уявляв його далеко відстороненим від світла Євангелії. У пустелі він набуває аскетичного досвіду, проте крайнощі аскетизму довели його до хвороби шлунка. Йому доводилось харчуватися тільки рисовою кашею та пити  лише розбавлене вино. Впродовж двох років Іоанн знаходився у печері, зосереджував себе у безмовній молитві.

У своїх пізніх проповідях він застерігатиме від такого крайнього аскетизму. Обставини змусили його повернутися до Антиохії. У 381 році архієпископом Мелетієм Антіохійським він був рукопокладений в сан диякона, а через п’ять років – на священика. Знання ораторського мистецтва він старається прекрасно демонструвати у церковних проповідях. Релігійна громада в знак подяки за його проповідницьку діяльність та душпастирську настанову удостоїла носитиперед Богом  прізвище «Золотоуст».

У 397 році на запрошення візантійського імператора, Златоуст відправляється до міста Константинополя, де і починає очолювати місцеву кафедру. Розпочинає активну діяльність з оздоровлення  морального життя цілої столиці. А тому, перед  архієпископом Константинопольської церкви постає складне питання.

Питання ж полягало у наступному: чи можна навернути язичників до християнства, не порушуючи при цьому їхніх старих устоїв життя. Перед святителем постає дуже складне завдання, яке полягало у подальшому духовно-моральному просвітлені  візантійського народу. Велику увагу він приділяє благодійності, раціонально використовуючи усі можливі засоби для утримання на побудові  готелів для паломників та лікарень для бідних людей.

Архієпископ Іоанн Золотоуст вважається першим, хто ввів у практику богослужіння антифонний спів. Окрім того, йому ще приписують декілька молитов для чину послідовного звершення Таїнств, в тому числі і авторство Літургії. Він викривав розпусту та аморальність у столиці – державі, тим самим викликавши невдоволення зі сторони  імператорської знаті та імператриці Євдоксії. У 404 році ворожнеча між знаттю, Іоаном та імператрицею досягла свого апогею.

Собор «під дубом» звинувачує архієпископа Іоанна у розтраті церковної власності, замість того, щоб підтвердити захист Златоустом вдови, у якої імператриця Євдоксія  намагалася конфіскувати майно, його ще й осудили. За рішенням собору, святителя було відправлено у вигнання. імператорський наказ було приведено у виконання попри всі спроби релігійної пастви захистити свого архієрея. Страту Іоанна Золотоустого імператор Аркадій замінив на вигнання.

Золотоуст спочатку перебував у вигнані у Вірменії, а потім, у 407 році – в місті Пітнусі, де і помер. Перед своєю смертю, будучи виснажний важкою хворобою, Іоанн Золотоуст промовив свої останні слова: Δοξα παντού τού Θεόν (Слава Богу за все!)

У листі до імператора Аркадія, папа Гонорій наказує покарати усіх, хто був причетний до осудження та неправдивого звинувачення і вигнання святителя Іоанна Золотоуста, що спричинило його раптову смерть. За наказом імператора, усіх було покарано. Імператриця Євдоксія внаслідок страшної загадкової хвороби помирає.

У такий спосіб покарання Боже торкнулося усіх осіб, які несправедливо засудили святителя Церкви Христової. Перенесення нетлінних останків Іоанна Золотоуста до Константинополя відбулося у 438 році. За своє життя Іоанн Златоуст написав  багато творів, які і досі користуються великою популярністю серед богословів та мають неабияке значення не лише для Церкви, а й для всього православного світу.

Твір «Шість слів про священство» – це еталон для сучасного душпастирського служіння, а екзегезетичні твори є необхідними матеріалами для побудови церковних проповідей, тому це і є важливим предметом для вивчення сучасного богослів

БСІД

портал ФІР