Богослужіння виникає на основі літургії Василія  Великого у період після іконоборства. До цього часу загальним богослужінням в Константинополі  залишалася  літургія  архієпископа  Василія Великого. За Типіконом (уставом церкви) попередня  літургія звершувалася в неділі та свята, так як інша – в урочистих випадках. У Великий піст літургія Іоанна Золотоустого ніколи не звершується в неділю, а лише в суботу, виняток становить тільки літургія Василія Великого. По суті це не був ще самостійний чин служби без основи – формуляру літургії Василія Великого, замінювалася частина молитов іншими. Тому в Євхології  літургія Іоанна Золотоустого вважається наступною після Василія Великого.

Як відомо, літургія Золотоустого  виникає  в період Х-ХІ століття і приходить на зміну літургії Василія Великого. З ХІ-ХІІ століття  існував формуляр тільки цієї  літургії, не святителя Василія. Послідовність літургій однакова, відмінність лише в анафорах за логікою їхнього розвитку та богословських підходів. Так наприклад славнозвісною епіклезою Василія Великого підкреслюється  прохання сходження Святого Духа від Отця на Святі Дари, тоді ж як у Золотоустого – прохання освячення Дарів Отцем, з додаванням слів «перетворивши їх Святим Духом». Звичайно ці літургії без сумніву тісно поєднані між собою. Тексти богослужінь є тотожними, з відмінними  частинами, задостойником,  виголосами священика  в анафорі.

Структура літургї святителя Іоанна Золотоустого

Чин богослужіння  поділяється на дві частини. Перша частина називається «літургією оголошених», а інша – вірних. Назва першої пов’язана з процесом  прозелітизму та приєднання язичників  до християнської віри у Древній Церкві. У період її розвитку  існувало кілька груп людей, серед яких були ті, що бажали стати  в один ряд з вірними – оголошені. Під час літургії  можна було  почути слова «Оголошені  вийдіть, всі оголошені вийдіть, щоб ніхто з оголошених не залишився  тільки вірні, ще і ще в мирі Господу помолимось,» (ектенія за оголошених).

Візантійська літургійна практика стала невід’ємною складовою  сучасного православного богослужіння. Варто відмітити,  що дві попередні  практики богослужіння  візантійського періоду – Василія Великого та Іоанна Золотоустого завдячують своїй появі саме єрусалимській традиції  літургії  апостола  Якова,  першого єпископа церкви в Єрусалимі. Про практику древньої церкви щодо оголошених  маємо незаперечні  історичні свідчення. В них детально подаються факти прийняття  оголошених, тобто тих, що готувалися до таїнства Хрещення.

Звісно ж, оголошені не мали права перебування з вірними, а тому знаходилися за межами храму, тільки охрещеним  дозволялося приймати участь в самій літургії. Однією із частин літургії оголошених слугувала проскомидія (приготування Святих Дарів), якій передували вхідні молитви і одягнення священника в облачення. Після проскомидії  розпочиналася божественна літургія святого отця Іоанна Златоустого.

Цікавий ще той факт, що літургію оголошених священнослужителі  розпочинали  з відповідних молитов, стоячи біля святого престолу.  Згодом лунав виголос: «Благословенне царство»,  у грецькому варіанті звучить Εΰλογημένη ή Βασιλεία, а потім слідувала  мирна ектенія. Відразу ж після неї звершувався енарксіс (самостійна послідовність трьох антифонів).  Якщо в руській практиці використовувалися  власні антифони, включаючи  102 та 142 псалмів, блаженних  як похідних від зображальних , то в грецькій – повсякденні. Відбувається пересічення антифонів малою ектенією та молитвою (другий, третій антифон).

За другим антифон відразу йшов тропар «Єдинородний Сину і Слово Боже…», а наприкінці третього антифона – малий вхід. В цей момент духовенство виходить через північні двері, урочисто входячи через  царські ворота. Перед малим входом читають молитву «Владико Господи Боже наш, що встановив на Небесах чини і воїнства  ангелів і архангелів», після чого відбувається спів вхідного стиха,  потім – тропарі з кондаками, присвячені  літургічній пам’яті  дня, що котрі водночас є завершальним етапом третього антифона.

Священиком цього разу прочитується молитва Трисвятого зі словами: «Боже святий, ти в святих перебуваєш…»  з виконанням піснеспіву, в момент котрого духовенство  рухається до горного місця, щоб почути читання Священного Писання (прокимен, уривки «зачала», алилуарії Апостола). В час читання Апостола дияконом звершується кадіння, а з першого по третій уривок Євангелія  таємно прочитували сиеціальну молитву. Як тільки читання закінчувалося , священнослужителі  переходили з горного місця до престола  і виголошують потрійну ектенію з читанням священної молитви: «Господи Боже наш прийми цю щиру молитву…».

Із появою такого роду ектенії пов’язана  традиція  молитовних процесій, які проходили в Константинополі, що складалися з трьох антифонів, євангельського читання з виголошенням  потрійної ектенії. Таким чином Євангелія та потрійна ектенія  перебувають у нерозривному зв’язку,  існує загроза  поширеного  звичаю  проповіді  відразу ж після прочитаного Євангелія (норма грецької приходської практики, при якій  сугуба або інакше кажучи потрійна ектенія не виголошувалася, а таємно прочитувалася у святому вівтарі).

Ще у ХV столітті служебники місять вказівки щодо зміни потрійної на заупокійну ектенію в поминальні дні, пізня ж практика вказує на виголошення обох ектеній. В останній  ектенії на літургії оголошених міститься заклик аби ті помолилися Господу,  прохання та молитву на схилення голови, котра слугує відпустом цієї першої частини. Молитва «Господи Боже наш, що в висотах перебуваєш…» своїм текстом відрізняється  від  тієї, що міститься в літургії Василія Великого.

Другою частиною чину святителя Іоанна Златоустого є літургія  вірних. Літургія вірних  містить в собі  дві ектенії, пізніше йде благальна ектенія. Унікальною річчю є звершення великого входу, що супроводжується херувимською піснею та кадінням, виходом священнослужителів із  Святими Дарами, хрестами з вівтаря та вишукуванням на солеї перед народом. З перериванням співу «Ми, що Херувимів таємно уявляємо…» виголошується поминання  предстоятеля, правлячого архієрея,  духовенства, держави, війська, народу, всіх християн, після чого заходять у вівтар при перенесені священних посудин на святий престол.

Священнослужителями звершуються обряди із включенням двох священицьких молитов в ектенії вірних. Ще один цікавий момент: цілунок миру під час співу Символу віри та анафора. Анафора  поєднана з благальною ектенією та священицькою молитвою, за нею слідує молитва «Отче наш», читання голововклонної, а після неї молитви приношення Святих Дарів. Священик після виголосу «Святеє Святим» розділяє агнець на частини, кладе акуратно їх на дискосі, одну з них – в чашу, хрестообразно осінивши її, вливає в неї теплоту (символізує благодать Святого Духа).

Під час споживання Тіла і Крові Христових  співають причасний, приурочений дню або святу. З словами «Зі страхом Божим і вірою приступіть» в руках з святою чашею виходять причащати  вірних.  В руській практиці співають «Тіло Христове прийміть…», тоді ж як у грецькій  здійснюється співання тропаря «Вечері Твоєї Тайної Сину Божий…» .  Як тільки  віруючі причастилися Святих Таїн, співається «Алилуя»,  після чого  йде виголос : «Спаси Боже людей Твоїх…», хор цього разу співає «Ми бачили світло істинне…».

Звершивши кадіння Святих Дарів на престолі, священик бере їх в руки та виголошує: «Завжди, нині і повсякчас, і навіки віків… » і благословляє ними людей. Святі Дари переносяться священиком на жертовник і обкаджуються. Хор співає інший тропар «Нехай будуть уста наші…».  Потім виголошується  подячна ектенія «Станьмо побожно, прийнявши  Божестенні…», в кінці якої «З миром вийдемо» і читання вголос заамвонної молитви перед народом, зібраним у храмі.  Закінчується літургія  відпустом дня, після якого  священик дає віруючим цілувати хрест. По закінченні літургії  священнослужитель входить у вівтар, споживає  Святі Дари, читає молитви  після Святого Причастя.

Пегас

Поделитесь эмоциями

Супер статья
0
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *