Як відомо, літургія Золотоустого виникає в період Х-ХІ століття і приходить на зміну літургії Василія Великого. З ХІ-ХІІ століття існував формуляр тільки цієї літургії, не святителя Василія. Послідовність літургій однакова, відмінність лише в анафорах за логікою їхнього розвитку та богословських підходів. Так наприклад славнозвісною епіклезою Василія Великого підкреслюється прохання сходження Святого Духа від Отця на Святі Дари, тоді ж як у Золотоустого – прохання освячення Дарів Отцем, з додаванням слів «перетворивши їх Святим Духом». Звичайно ці літургії без сумніву тісно поєднані між собою. Тексти богослужінь є тотожними, з відмінними частинами, задостойником, виголосами священика в анафорі.
Структура літургї святителя Іоанна Золотоустого
Чин богослужіння поділяється на дві частини. Перша частина називається «літургією оголошених», а інша – вірних. Назва першої пов’язана з процесом прозелітизму та приєднання язичників до християнської віри у Древній Церкві. У період її розвитку існувало кілька груп людей, серед яких були ті, що бажали стати в один ряд з вірними – оголошені. Під час літургії можна було почути слова «Оголошені вийдіть, всі оголошені вийдіть, щоб ніхто з оголошених не залишився тільки вірні, ще і ще в мирі Господу помолимось,» (ектенія за оголошених).
Візантійська літургійна практика стала невід’ємною складовою сучасного православного богослужіння. Варто відмітити, що дві попередні практики богослужіння візантійського періоду – Василія Великого та Іоанна Золотоустого завдячують своїй появі саме єрусалимській традиції літургії апостола Якова, першого єпископа церкви в Єрусалимі. Про практику древньої церкви щодо оголошених маємо незаперечні історичні свідчення. В них детально подаються факти прийняття оголошених, тобто тих, що готувалися до таїнства Хрещення.
Звісно ж, оголошені не мали права перебування з вірними, а тому знаходилися за межами храму, тільки охрещеним дозволялося приймати участь в самій літургії. Однією із частин літургії оголошених слугувала проскомидія (приготування Святих Дарів), якій передували вхідні молитви і одягнення священника в облачення. Після проскомидії розпочиналася божественна літургія святого отця Іоанна Златоустого.
Цікавий ще той факт, що літургію оголошених священнослужителі розпочинали з відповідних молитов, стоячи біля святого престолу. Згодом лунав виголос: «Благословенне царство», у грецькому варіанті звучить Εΰλογημένη ή Βασιλεία, а потім слідувала мирна ектенія. Відразу ж після неї звершувався енарксіс (самостійна послідовність трьох антифонів). Якщо в руській практиці використовувалися власні антифони, включаючи 102 та 142 псалмів, блаженних як похідних від зображальних , то в грецькій – повсякденні. Відбувається пересічення антифонів малою ектенією та молитвою (другий, третій антифон).
За другим антифон відразу йшов тропар «Єдинородний Сину і Слово Боже…», а наприкінці третього антифона – малий вхід. В цей момент духовенство виходить через північні двері, урочисто входячи через царські ворота. Перед малим входом читають молитву «Владико Господи Боже наш, що встановив на Небесах чини і воїнства ангелів і архангелів», після чого відбувається спів вхідного стиха, потім – тропарі з кондаками, присвячені літургічній пам’яті дня, що котрі водночас є завершальним етапом третього антифона.
Священиком цього разу прочитується молитва Трисвятого зі словами: «Боже святий, ти в святих перебуваєш…» з виконанням піснеспіву, в момент котрого духовенство рухається до горного місця, щоб почути читання Священного Писання (прокимен, уривки «зачала», алилуарії Апостола). В час читання Апостола дияконом звершується кадіння, а з першого по третій уривок Євангелія таємно прочитували сиеціальну молитву. Як тільки читання закінчувалося , священнослужителі переходили з горного місця до престола і виголошують потрійну ектенію з читанням священної молитви: «Господи Боже наш прийми цю щиру молитву…».
Із появою такого роду ектенії пов’язана традиція молитовних процесій, які проходили в Константинополі, що складалися з трьох антифонів, євангельського читання з виголошенням потрійної ектенії. Таким чином Євангелія та потрійна ектенія перебувають у нерозривному зв’язку, існує загроза поширеного звичаю проповіді відразу ж після прочитаного Євангелія (норма грецької приходської практики, при якій сугуба або інакше кажучи потрійна ектенія не виголошувалася, а таємно прочитувалася у святому вівтарі).
Ще у ХV столітті служебники місять вказівки щодо зміни потрійної на заупокійну ектенію в поминальні дні, пізня ж практика вказує на виголошення обох ектеній. В останній ектенії на літургії оголошених міститься заклик аби ті помолилися Господу, прохання та молитву на схилення голови, котра слугує відпустом цієї першої частини. Молитва «Господи Боже наш, що в висотах перебуваєш…» своїм текстом відрізняється від тієї, що міститься в літургії Василія Великого.
Другою частиною чину святителя Іоанна Златоустого є літургія вірних. Літургія вірних містить в собі дві ектенії, пізніше йде благальна ектенія. Унікальною річчю є звершення великого входу, що супроводжується херувимською піснею та кадінням, виходом священнослужителів із Святими Дарами, хрестами з вівтаря та вишукуванням на солеї перед народом. З перериванням співу «Ми, що Херувимів таємно уявляємо…» виголошується поминання предстоятеля, правлячого архієрея, духовенства, держави, війська, народу, всіх християн, після чого заходять у вівтар при перенесені священних посудин на святий престол.
Священнослужителями звершуються обряди із включенням двох священицьких молитов в ектенії вірних. Ще один цікавий момент: цілунок миру під час співу Символу віри та анафора. Анафора поєднана з благальною ектенією та священицькою молитвою, за нею слідує молитва «Отче наш», читання голововклонної, а після неї молитви приношення Святих Дарів. Священик після виголосу «Святеє Святим» розділяє агнець на частини, кладе акуратно їх на дискосі, одну з них – в чашу, хрестообразно осінивши її, вливає в неї теплоту (символізує благодать Святого Духа).
Під час споживання Тіла і Крові Христових співають причасний, приурочений дню або святу. З словами «Зі страхом Божим і вірою приступіть» в руках з святою чашею виходять причащати вірних. В руській практиці співають «Тіло Христове прийміть…», тоді ж як у грецькій здійснюється співання тропаря «Вечері Твоєї Тайної Сину Божий…» . Як тільки віруючі причастилися Святих Таїн, співається «Алилуя», після чого йде виголос : «Спаси Боже людей Твоїх…», хор цього разу співає «Ми бачили світло істинне…».
Звершивши кадіння Святих Дарів на престолі, священик бере їх в руки та виголошує: «Завжди, нині і повсякчас, і навіки віків… » і благословляє ними людей. Святі Дари переносяться священиком на жертовник і обкаджуються. Хор співає інший тропар «Нехай будуть уста наші…». Потім виголошується подячна ектенія «Станьмо побожно, прийнявши Божестенні…», в кінці якої «З миром вийдемо» і читання вголос заамвонної молитви перед народом, зібраним у храмі. Закінчується літургія відпустом дня, після якого священик дає віруючим цілувати хрест. По закінченні літургії священнослужитель входить у вівтар, споживає Святі Дари, читає молитви після Святого Причастя.
Пегас
