Цей термін стосується розвитку літератури за кордоном, точніше  в період еміграції українців  на різні континенти: Канаду, США, Австралію, країни Західної Європи. А для цього виділяють три еміграційні хвилі.

Перша хвиля характерна створенням і поширенням західноукраїнської традиції, пісень про важке становище емігрантів України. Цьому передували історичні події: громадянські війни, Перша та Друга світова війна, сталінізм.

В першій хвилі еміграції опинилися Володимир Винниченко з Олександром Олесем, у другій – Євген Маланюк, Олег Ольжич, Улас Самчук, в третій – Тодось Осьмачка, Іван Багряний, Василь Барка. Друга і третя еміграційна хвиля письменників робили об’єднання неформальних організацій, у такий спосіб  налагоджувалося українське літературне життя в еміграційних умовах, здійснювався вихід газет, журналів, книг.

За кордоном відбувалася співпраця шкіл, зокрема Празької, Варшавської, Нью-Йоркська група. Празька школа складала елітарну групу. «Літературно-науковий вісник» із допомогою його редактора Дмитра Донцова дав можливість поетам здійснювати друк своїх праць. Перед Празькою школою стояло завдання – будівництво держави, становище українського суспільства та  усієї України в теперішньому та майбутньому часі.

Більшість із Празької школи разом із Мухіним приймають активну участь у боротьбі за українську державність. До Празької школи варто віднести поетів, які в умовах Другої світової війни опинилися в столиці Чехії і в Подебрадах, таких як Євгеній Маланюк, Наталія Лівицька-Холодна, Олена Теліга. Усі  вони переїхали  в Польщу і там увійшли у Варшавську школу, представлену Юрієм Дараганом, Олегом Ольжичем, Леонідом Мосендзом, Юрієм Кленом, Юрієм Липою, Оксаною Лятуринською, Олексою Стефановичем, Галею Мазуренко.

Більша частина з них друкувала свої напрацювання у «Віснику» у першій половині 30-х років ХХ століття. За своєю тематичністю твори Олега Ольжича були більш спрямовані в античний світ, Леоніда Мосендза та Євгенія Маланюка – до минулого України («Балада про побратима» і «Варязька балада»), носили характер історичної печаті в «Княжій емалі» Оксани Лятуринської, що не може не підтверджувати неоромантизм.

Роки Першої і Другої світових війн сильно позначилися на місті Празі та Варшаві як культурних осередках і  піддалися  руйнації. В таких умовах про творчість говорити не доводиться, оскільки дві школи припинили своє існування. В тім у виниклих осередках культури між українськими біженцями підтримувався зв’язок. Розкидані  по території Німеччини та Австрії українці організовували просвітницькі невеликі центри, з їхньою активною участю видавалися книги (чисельність складала 1200), альманахи (250), часописи.

Перша половина 40-х років ХХ століття охарактеризована діяльністю журналів: Арка,  Вежі, Заграва, Хорс, Орлик та інші. У 1945 році утворюється мистецький український рух (МУР). Відбуваються зустрічі між Іваном Багряним та Леонідом Полтавою, Юрієм Косачем, Юрієм Шерехом,Іваном Майстренком і обговорення важливого питання  щодо необхідності об’єднання усієї літературної сили в діаспорі. Спочатку бажали назвати УМР, але Шерех запропонував слово «мур», що асоціювалося з міцністю, довговічністю. Об’єднання було очолене  Уласом Самчуком, заступником обрали Юрія Шереха.

Почалася робота над видавництвом щомісячника «Арка» (одинадцять випусків журналу),  трьох журналів з альманахом, котрі носили назву об’єднаної організації. Мета  Самчука – відповідність української літератури  найкращому європейському рівню. Шерех вбачав будівництво України у творах, що захоплюватимуть масово чужі уми. А  тому вони наміряються зробити такий крок.

Взимку у 1945 році, навесні 1947-1948 років відбуваються три зїзди Мистецького українського руху. Організації вдалося проіснувати протягом трьох років, зробити чимало для високохудожньої творчості. Так у грудні Самчуком на з’їзді в місті Ашаффенбург 1945 року була подана прекрасна ідея  щодо створення в еміграційних умовах великої української літератури, так як ситуація з українською літературою при тоталітаризмі доволі непроста, так як створені перепони для її розвитку.

У прочитаній доповіді на тему «Стилі сучасної української літератури на еміграції» Шерехом порушено саму важливу проблему – утвердження у світі образу України. Наприклад, Тодось Осьмачка характеризується написаним віршем «Поет», де використані мотив та поетичний прийом автора у 30-30-х роках першої половини ХХ століття, тоді ж як Барка – класичними мотивами і стереотипами: село  у нього охарактеризоване добром, справедливістю, мораллю, а от місто – розпустою, злиднями, інферальним злом.

Друга половина 50-60-х років продемонстрована нам як ініційована Іваном Кошелівцем «Нью-Йоркська група». Основоположник навіть не заперечує , а навпаки  підтверджує своєю книгою «Розмови в дорозі до себе». Автори групи подають свої роботи в «Українську Літературну газету». Сюди відносилися такі креативні особистості як Юрій Тарнавський, Богдан Бойчук, які зустрілися у 1953 рокі в місті Нью-Йорк і обговорювали питання консолідації української літературної сили. До її діяльності долучилися: Богдан Рубчак, Бойчук, Тарнавський, Емма Андієвська, Віра Вовк, з художниками Певним, Соловієм, Гуцалюком.

Практично усіма заявлялося про членство в Об’єднані українських еміграційних письменників «Слово», свою приналежність до Нью-Йоркської групи заперечували Вовк з Андієвською. Вказана вище група сповідувала екзистенціалізм, сюрреалізм ірраціоналізм як передачу потоку свідомості. Нью-Йоркською групою робиться відмежування  мистецтва від політики.

Пегас

Поделитесь эмоциями

Супер статья
0
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *