Ще з давності  Кавказ був прославлений культом коня. Тут були виведені різні породи верхових коней. Проте сьогодні вже не спостерігаються такі породи, зокрема і осетинський кінь, які припинили своє існування або ж їхнє значення було втрачено.

Багато дослідників цієї сфери мали зроблений опис під час візиту в осетинських гірських ущелинах. Дослідник Калпорт під час своєї подорожі на Кавказ з початку ХІХ століття спостерігав і здійснював опис породи коней так: осетинські коні невеликого розміру, з сильними ногами, які не мають необхідності бути підкованими, ходять по камінні долаючи гірську місцевість, при чому дуже витримані. Подібну ж думку на рахунок цього має Бларамберг. Інший дослідник Пфаф підмітив немало важливу річ: коні моторні, сильні, спритні в горах, а тому вершник доручає себе  інстинкту коня, із закритими очима може долати страшні перешкоди. Клапорт також описує деяку етнічну групу – карачаївців, котрими утримується ведення такого виду діяльності як тваринництво.

За свідченням Броневського, а також протиріччям, такий етнос як чегемці не використовують осетинських коней, а швидше лошаків. Про інгушських коней повідомляє Клапорт як про хорошу породу. Згідно поглядів Мартіросяна та його  опису при верховій їзді інгуші – горці використовували малорослих коней через їхню спритність та легку ходу.

Важливе значення і роль у кавказців грає культ коня. Знайдені залишки кісток коня як складової 0,4 % остеологічного матеріалу вказують на майкопську культуру. Зміна ситуації відбулася в кобанському періоді. Так знайдення цікавих артефактів свідчить про те, що такий культ дійсно існував як спосіб розведення конярства. Прямим свідоцтвом слугує поховання в Осетії, Кабарди та Пятигір’я, віднайдені також речі, котрими користувалися в конярстві.

Поховання датуються VІІ-VІ столітті до нашої ери. Це ще раз підтверджує існування поголів’я коней на Кавказі. Поховальний інвентар відомий і в придніпровських  скіфських племен. Щодо культу в інших народів, то тут проявлені більш слабкіші елементи. Значить культ коня принесений іранцями на гори Кавказу так само ж як і конярство. Прослідковується також тісний взаємозв’язок з іраномовними кочівниками та кавказькими племінними групами. Інтенсивна взаємодія відбулася в центральному Кавказі.

Це призвело до змін у військовій справі: використання колісниць з кіньми у бойових діях як домінування над ворогом. Знайдені поховання кочівників в гірському районі Кавказу підтверджуються проникненням самих скіфів. Найбільшої популяризації зазнають скіфо-сарматські коні. З кінця IV-II століття до нашої ери – відбулася остаточна осілість сарматських племен. З V століття  до нашої ери культ коня характеризується появою етнічної спільноти – алани., які стали домінувати  у вигляді політичної та військової сили. Ними завдячується розвиток яйлажного тваринництва. Із археологічних та письмових джерел дізнаємося про так званих аланських коней.

Перевагу кінській породі віддавали сельджуцькі султани в ході захоплення територій Близького Сходу. Їхній вибір зосереджувався переважно на скакунах породи, яку привозили з Угорщини та Кавказу. Їхня цінність на Сході залежить від перевершених якостей, котрі повинен мати бойовий кінь.

Алани, які були насправді витіснені осетинцями з північної та південної частини Кавказу. Неможливі умови привели до регресу конярства.Тому розводилися лише такі, які найчастіше використовувалися в горах та передгір’ї. Осетинська порода могла перенести як холод так і спеку. Перепади температури не грали ніякої ролі для осетинських коней. Якраз в одному із кабардинських фольклорів міститься згадка про адагинського героя – вершника Сарапла як відображення процесу покращених якостей осетинської породи коней в Кавказі.

Територією Аланії позначається розведення верхового конярства у середньовіччі в результаті тимурівських погромів, перехід кінської породи до інших народів. Відтак осетинська порода коней  стала еталоном подальшого вирощування етнічними спільнотами власних порід, котрі прекрасно адаптуються в гірській та рівнинній місцевості. Тому хтось із них випередив інших.

Абазини та адиги, які управлялися в  конярстві   зуміли зробити схрещування двох порід коней – осетинських з арабськими скакунами, отримуючи в кінцевому результаті отримали нову породу, а от осетини з карачаєвцями, балкарцями та інгушами надалі займалися звичайною, без усілякого схрещування породою.

Пегас

Поделитесь эмоциями

Супер статья
0
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Індуїзм

Крішнаїзм

Крішнаїзм— течія в індуїзмі. Вважається відгалуженням вішнувізму, так як Крішна виступає головним богом в крішнаїзмі, ...

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *