Коран посланий згори Аллахом як калям – Його Слово, яким висловлюється «сіфа» істинна властивість існування та особистість. Якщо письмові чи друковані тексти Корану створені із земного матеріалу, то інша першооснова настільки важлива для мусульман – запис божественного повідомлення.
В початкові століття в мусульманськім світі існування ісламу перешкоджало вільнодумцям, влаштовувалися серйозні дебати навколо питання: чи є Коран Словом Аллаха, створений у визначений момент часу? Дилема викликала інтерес вільнодумців-мутазилітів. В Багдаді при правлінні Аббасідів розташувався центр мутазилітів. Мутазиліти не піддавали сумніву істинність Корану як Слова Божого, вважаючи, що людський інтелект – джерело усіх знань. За вчення мутазилітів, Коран – частина створеного початку з началом, божественним вважатися не може.
Ортодоксальними мусульманами така думка дещо спростовується: Коран як Слово Аллаха не підлягає відділенню, Коран існуватиме з ним у вічності. Як божественне джерело Коран посилається Мухаммеду як одкровення та зручний момент в історії людства. В дискусії між мутазилітами та богословами перемогу отримали останні. До цих пір існує чітка думка про вічність Корану.
Як вважають інші, авторство Корану приписується Аллаху. Аллах тут виступає як той, що говорить, що записав Мухаммед – це одкровення. Протягом двадцяти трьох років Мухаммед отримував повідомлення через ангела Джибрііля. Аллах промовляє до пророка через Коран:
«Ми в істині Коран послали, і в Істині зійшов він згори. Тебе ж ми (о Мухаммед!), лише благовісником та тим, що звіщає послали. Коран ми розділили (айяти), щоб ти читав його людям (не відразу), а робив проміжки (в читанні), — (і тому) ниспослали ми його ниспосланням, (що часом розрізнялось)» (Сура 17:105-106).
У сурі 16-й 103 аяту зазначається , що Коран ниспосланий на чіткій арабській мові, звинувачуючи наклепників, які ставлять під сумнів божественне походження Корану, пропонуючи іншим скласти будь-що. Книга вимагає до себе глибокої поваги та шанування , через що мусульмани віддані Корану. Мусульманам приписується захист Аллаха від лукавого, перед читанням (Сура 16:98) і віруючими це робиться так: Аузу білляхі мінашшайтанір раджим. Слова супроводжені словом «бісмілляхі» — вступне слово кожної сури Корану, виключенням слугує дев’ята сура, з відсутністю «Бісмілляхі». І лише після цього розпочинається читання Корану.
Для вселення мусульманам того, що Коран – це Слово Аллаха, приписується з читанням тримати текст в пам’яті. Мусульмани не роблять зупинки в цьому, наполегливо працюючи над собою по вивченню на пам’ять великих уривків, що у такий спосіб досягти досконалості при читанні.
Мусульманину також важливо зафіксувати увагу на Творцеві. На відміну від християнства, якими прочитується Біблія на рідній мові, мусульмани стараються ставити в заслуги вміння читати Коран мовою оригіналу – арабською, навіть у тих випадках, якщо ті взагалі не розуміють, що читають.
Коран необхідно читати повільно, про що зазначається у сурі (Сура 73:4) так як при читанні може бути присутнім дух благоговійної усвідомленості Аллаха, мусульман-суфіїв, через що й була опрацьована мета церемонії.
Ще за часів пророка Ісламу Коран записувався фрагментарно, робилися копії, потім відбувався процес систематизації в єдиний текст. Ручна робота переписування займала багато часу. Велику цінність мали перш з все старі рукописи. Такі рукописні копії Корану заслуговували великої поваги від інших книг.
Пізніше її друкуватимуть та продаватимуть у світі. При переписуванні середньовічних рукописів старалися не допустити помилок, обережно виконуючи поставлене перед собою завдання. Переписувачі намагалися виразно передати сам текст Корану у його збереженій формі. Куфічний почерк раннього арабського періоду був цінний як твір мистецької каліграфії, а тому переписувачі намагалися бути у цьому педантичними. При невдачах переписування сторінку викидали, заново розпочинаючи свою роботу.
Слід також зауважити, що в Корані можна знайти низку неточності та обривань уривків тексту. Хоч за об’ємом сама книга рівна Новому Завіту, але за структурою та формою відрізняється. Коран складається із сто чотирнадцяти сур, які установлені хаотично, а не в хронологічному порядку. Сури – назва глав Священного Корану. Коран розпочинається довгими сурами і закінчується короткими. Аяти – вірші, які містяться в Корані.
На початку тексту мітиться заголовок назви тієї чи іншої сури відповідає її тематиці: Сурату Юсуф, Сурату Марйам. В першому випадку – фігура Юсуфа, в іншому – Марія. Відрізок тексту носить назву джуза, а в персидській термінологогії звучить сіпарх. Деякі з місць тестів сторінок помічені як медальйони. Друковані копії кожного із джзів виділені шрифтом та має прикрасу – рослинний орнамент. Такий поділ дає можливість мусульманам прочитати Коран протягом тридцяти ночей священного місяця Рамадану, в який повинні дотримуватися урази (посту) від сходу сонця до його заходу.
Зустрічається ще одна особливість Корану – двадцять дев’ята сура, де після слів «Бісмілляхі» можна помітити декілька букв- аліф, лям, мім. Ніхто з мусульман до кінця не знає їхнього сакрального значення. Слово «аль-Куран» в перекладі з арабської означає – читання вголос, напам’ять. Мусульмани сприймають всерйоз цей ритуал, ретельно вивчаючи правильне виголошення кожного слова з Корану. Таке мистецтво читання Священного Писання ісламу розспівом стало називатися ільмут-таджвід, а фактичне читання – тілавою. Короткі розділи мають назву –рукуа. Наприклад в сурі Марам можна віднайти більше дискусій та суперництва. Помітний ще один стиль, притаманний Корану але у значно пізніших уривках – садж. Ранні можуть міститися на початку, а пізніші – в кінці книги Коран.
Мусульмани вірять у надзвичайну святість деяких із сур, наприклад аль-Фатіхи (відкриваючої). Під час намазу, імамом прочитується саме ця сура, в кінці якої мусульмани мають казати «амін». Ще досить цікавими є розповіді щодо двох сур: Сурата-Фаляк та н-Нас («Світанок» і «Люди») як захист від чарівництва, шептунів.
Уривки Корану відносяться до двох періодів – мекканського та мединського. Меканські сури пов’язані з цими проблемами непокірності народу, наближенням правосуддя та участі в раю або ж в пеклі. Описується сам День Суду, в який отримають заслужене покарання грішники. Ідея пересікається з християнською про Страшний суд Божий, але має відмінність.
Мединські сури говорять про Страшний суд та долю людства за Кораном зовсім новими одкровеннями, котрі мають пряме відношення до пророка та його приватного життя: право на обрання дружини з будь-яких віруючих жінок, залишення з однією із них за вибором, віруючим необхідно закликати благословення та вітання пророка, а тим, що надоїдають або дратують пророка уготоване прокляття у цьому так і в іншому житті.
За Кораном Адам – перший халіф Аллаха. Подія вигнання Адама і жінки з раю описується, але те що далі описується немає нічого спільного з Біблією, оскільки дослідники вважають, що сам епізод запозичений із книги Еноха (апокрифу). У Біблії, ні Адам, ні Єва не зізнаються у скоєному перед Богом, а оправдовують свій гріховний вчинок. Тоді ж як тут йдеться про безгрішність Адама. Тепер стає зрозумілим, чому поняття первородного гріха повністю відсутнє в ісламі. Але первородний гріх розглядається в ньому як проблема взаємовідносин людини з Богом.
Відтак Коран та Біблія вважають, що найвища мета людського життя – спасіння душі. А тому в Корані чітко продемонстровано три слова: ісм, замб, хатія. Перші пов’язують людину з порушенням церемонального закону та встановленого еталону поведінки, третє – небажанням слідувати за життєвими стандартами. Непрощеним гріхом в ісламі є шірк (багатобожжя). Також ту використане слово наджат (спасіння) двічі як позбавлення ан-Нара (пекельного полум’я). Метою всього людства є спасіння.
Привертає увагу вчення Останнього дня, за яким розділене на дві групи людство прямуватиме в рай та пекло. Мертві постануть на суд із живими. Відбудеться зважування добрих та злих справ на терезах (мізан). Є дві книги записів – Сіджжіль та Іллійун (грішних та праведних справ). Усе доволі просто: за грішні справи потрапляють в пекло, за праведні – в Сади блаженства. І що досить цікаво рай описаний з такою величністю: чисте вино з нектаром, оточення житла садами, чорноокі незаймані молоді гурії.
Коран взагалі не згадує за нагороду жінок, оскільки сконцентрований на задоволені потреб чоловіків. Акцент зміщений на райському задоволенні чоловіка, а не досконалості характеру в пізнанні Бога. Тобто найбільша ключова проблема людини у майбутньому житті – плотські насолоди. Як бачимо прослідковується аналогія в безлічі ісламських догматів з біблійськими, в тім відсутня мова про Викупителя людей. По суті іслам з християнством є різними релігіями.
Якщо одна робить акцент на спасінні благ за рахунок дотримання обрядів, то інша – спасінні за благодаттю.
І скільки ми не намагалися досліджувати Коран, можемо віднайти багато протиріч, над якими навіть не замислювалися мусульмани, наприклад щодо фігур Марії та Ісуса, а також багато чого іншого. Насправді текст Корану на думку сучасних науковців має певні компіляції уривків апокрифічних текстів, що ускладнює роботу глибокого дослідження та вивчення.
Пегас
