Походження терміна «копт»
До арабського завоювання VII століття єгиптяни називали себе грецьким словом ейгіптіос (араб. qibṭ), яке згодом трансформувалося у «копт». Коли мусульманське населення Єгипту перестало користуватися цим самоназванням, воно закріпилося за християнською меншиною. У XIX–XX століттях вірні почали визначати себе як коптські православні, щоб відрізнити себе від коптів-католиків (див. Коптська католицька церква) та від греків східної традиції (див. Грецький православний патріархат Александрії).
Христологічні суперечки та міафізитство
У IV–V століттях виникли богословські конфлікти між коптами та грекомовними римлянами, відомими як мелхіти. Центральним питанням стала природа Ісуса Христа. Халкідонський собор 451 року затвердив учення про дві природи Христа — божественну і людську. Мелхіти прийняли це рішення, тоді як Коптська церква його відкинула.
Копти стали однією з кількох дохалкідонських церков, які розвинули богословську концепцію міафізитства. Спираючись на вчення святого Кирила Александрійського (бл. 375–444), вони проголошували «єдину втілену природу Слова Божого». Це означало, що у Христі людська і божественна природа нероздільно поєднані в єдиній сутності, на відміну від звинувачень у монофізитстві, яке повністю заперечувало людську природу Спасителя.
Арабське завоювання та становище церкви
Після завоювання Єгипту арабами у VII столітті копти поступово відмовилися від грецької мови, що ще більше загострило відмінності між ними та візантійцями. Спроби компромісу з боку імператорів не мали успіху. Арабські халіфи зазвичай не втручалися безпосередньо у внутрішні справи церкви, хоча християни мусили сплачувати спеціальний податок — джизью. Цей податок було остаточно скасовано лише у XVIII столітті.
Літургія та мова богослужіння
У богослужіннях Коптської православної церкви використовується арабська мова для читання Біблії та співів, але зберігається також коптська мова — зокрема, у літургійних книгах, написаних бохайрським діалектом із паралельним арабським текстом. Літургії приписуються святому Марку, святому Кирилу Александрійському та святому Григорію Назіанзіну. Таким чином, церква поєднує давню коптську традицію з сучасною мовною практикою.
Система управління
Наприкінці XIX століття Коптська православна церква виробила демократичну систему управління. Патріарх та єпископи співпрацюють із виборними громадськими радами, до складу яких входять і миряни. Ці органи регулюють фінансові питання, шкільну освіту та особисте право.
Обрання патріарха має особливий ритуальний характер: після смерті предстоятеля колегія виборців висуває трьох кандидатів, і остаточний вибір здійснюється жеребкуванням після молитви. Патріарх Александрійський, який має титул папи, вважає себе наступником апостола Марка. Його резиденція розташована у Каїрі.
Освітня та культурна діяльність
Церква активно розвиває власну систему освіти. Вона має початкові та середні школи, розгалужений рух недільних шкіл, а також Інститут коптських досліджень і богословський коледж у Каїрі. Коптський музей зберігає унікальну культурну спадщину, а викладання основ віровчення церкви інтегроване у державні освітні програми для християнських дітей.
Коптська православна церква має парафії не лише в Єгипті, але й у Єрусалимі, Судані, Північній Америці, Австралії та Великій Британії. Вона перебуває у єдності з Ефіопською, Вірменською та Сирійською православними церквами. Хоча протягом століть ці церкви вважалися єретичними з боку Римсько-католицької та Східної православної традиції, наприкінці XX століття розпочався активний діалог, що дозволив подолати багато богословських суперечок. Сьогодні Коптська православна церква визнається частиною світового православ’я.
Іван Гудзенко
